• Бувальщинка

Онукова педагогіка

Степан ГРИГОРЧУК.

смт Ланівці

Тернопільської області.

Було це десь на початку дев’яностих років. Від покійного Радянського Союзу нам дістався тяжкий спадок — результат сумнозвісного закону про боротьбу з алкоголізмом.

Усі ми добре знаємо, що цей закон позитивних наслідків не дав — люди як пили, так і п’ють. А ще гірше — значно активізувалося самогоноваріння. А от мій племінник Вовчик відучив свого дідуся від цієї згубної звички зовсім іншим методом.

Мій дядько Іван, якому вже було далеко за 80, дуже полюбляв горілочку. Тітка Ганна, його дружина, як тільки могла намагалася відвадити його від любові до чарчини. Чого вона тільки не робила: і дурман у горілку кидала, і до знахарки возила — нічого не допомагало.

Одного разу, коли тітці Ганні все це набридло, вона зі злістю сказала: «Ну пий, пий! Може, до чортиків доп’єшся або зовсім осліпнеш». Треба зазначити, що дядько останнім часом часто скаржився на поганий зір. Ніякі окуляри йому вже не підходили.

Вовчик був присутній при цьому, уважно спостерігав за бабусиною «виховною роботою», і от до чого «чортеня» додумалося. Коли дідусь заснув після чергової пиятики, він узяв і позаклеював йому липучкою очі. Через деякий час дідусь прокинувся — кліп, кліп — нічого не бачить. Він зі страху як закричить: «Ганно, Ганно! От ворожа баба. Таки накаркала. Я осліп».

Коли все це з’ясувалося, всі довго сміялися, а Вовчик сховався від гріха далі в кукурудзі. Та дід Іван після цього випадку припинив випивати. Ось так онук незвичним методом вилікував свого дідуся від чарчини.