|
Архів П’ятниця,
№ 59 (19807) |
 Про нас |
 Реклама |
 Поточний номер |
 Передплата |
| |
| Малюнки А. Василенка | PDF архів | Архів |
| У номері: | Весела світлиця | Наша пошта | Соняшник |
|
|
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
| ||||||||
|
| Версія для друку До списку статтей Поверніть річці назву! Олександр МАТВІЄЦЬ. с. Пироги Глобинського району Полтавської області. ВСЕ своє життя знаю цю найчистішу на Полтавщині річку з милозвучною назвою Псьол. Так її називали з давніх-давен. А 2019-го після реконструкції автомобільного шляху Київ — Харків встановлено дорожній вказівник із зовсім іншою назвою — Псел. Практика, коли назви міст і сіл спочатку зросійщували, а потім записували їх англійською мовою (Кіеv, Kharkov, Lvov, Odessa, Lugansk, Kremenchug, Mirgorod, Globino...), широко використовувалась у колишній радянській імперії, де державною мовою для всіх союзних республік була російська. І нині, як бачимо на прикладі нашої річки, цей мовний рудимент не зник. Державні чиновники, відцуравшись від рідного слова, спотворили історію рідного краю. До речі, у нашій мові багато іменників і дієслів із «ьо»: льон, дзьоб, льох, тьохкати, сьорбати. І ми ніколи не говоритимемо: «соловейко техкає», «вирощують лен», «сербати гарячу каву», «дзеб пташки»... Підстав для перекручення новітніми «знавцями» назви річки немає. Тому потрібно записати назву правильно і очистити всі географічні карти, заражені цим «мовним вірусом». Закликаю владу повернути Пслу його історичну назву. Звертаюся до науковців Національної академії наук України, філологів провідних університетів, письменників, шанувальників української мови: «Захистімо і збережімо наше рідне народне українське слово!». А тутешні люди, як це робили їхні діди, прадіди і прапрадіди, продовжуватимуть називати свою рідну річку милозвучним словом Псьол, а не чужинським Псел. І кожного літнього спекотного дня чутимемо закличні бадьорі дзвінкі дитячі голоси: «Ходімо на Псьол купатися!». Версія для друку До списку статтей | З роси й води ДНЯМИ відзначив 90-річчя Василь Овсійович Мельниченко з села Оленичі, що на Житомирщині. Нелегким було життя ювіляра. Дитинство його минуло в багатодітній сім’ї, де був серед старших. Складні воєнні та післявоєнні роки залишили глибокий слід у душі. Замолоду при відбудові народного господарства Василя відправили на Донбас, де й отримав професію пічника. Затим повернувся додому і працював у будівельній бригаді. Майже на кожному подвір’ї в рідному селі та його окрузі батько звів хати, печі, груби й інші будівлі. За його золоті робочі руки, що принесли велику користь людям, Василя Овсійовича поважають і шанують односельці. На своєму життєвому шляху він зустрів добру, мудру, розумну і привітну дружину Марію, з якою в парі прожили 65 років. Народили троє діточок, яких виховали порядними, гідними громадянами України. Тож прийміть, дорогий наш, щирі привітання з ювілеєм: «Усіх благ земних ми вам бажаємо за душу людяну й просту, всі квіти світу вам даруємо за добре серце й теплоту. Зичимо сiмейного затишку й мирного неба. Хай доля боронить вас вiд лиха й бiди сьогоднi, завтра i завжди!». З повагою дружина, діти, онуки, правнуки.
7 серпня святкує 85-річчя Ніна Матвіївна Марисик із села Ялтушків Барського району Вінниччини. Усе своє життя вона полола цукрові буряки на полях місцевого колгоспу, працювала на перевалочному пункті. У день народження дорогій і любій матусі, бабусі і прабабусі рідні бажають здоров’я, миру й добробуту. «Хай ваші очі сяють від щастя, — пишуть вони у листі до редакції, — руки болять тільки від наших міцних обіймів, а душа радіє від частих зустрічей із рідними людьми! Дуже-дуже любимо вас, цінуємо і безмежно вдячні Всевишньому, що ви у нас є». Сини Станіслав, Олександр, невістка Анна, онуки Ніна, Яна, правнуки Меланія та Артур.
|
|
