Слобожанський дует: харків’яни усміхаються

Діловий підхід

Несправедливо

— Товаришу полковнику, можна?

— Прошу, майоре. Що трапилося? — начальник райвідділу поліції навіть не підвів голови.

— Семене Дмитровичу, радість яка!

— Чого ти сяєш, мов голлівудська зірка? Невже без мого відома генералом став?

— Та ні, Семене Дмитровичу. Щастя привалило усім нам, — начальник штабу поклав на стіл стос паперів. — Усе дали...

— Петре Леонідовичу, що у тебе за манера говорити загадками. Тут ребусів і без тебе вистачає.

— Я ж і кажу: нам дали усі гроші...

— Що, у камері попереднього ув’язнення усі тицяють хабара?

— Та ні. Товаришу полковнику, на цей рік нашому райвідділу дали стільки грошей, скільки й просили. На зарплату з пайковими, формою, дотаціями і вислугою. На ремонт автотранспорту, кабінетів... Семене Дмитровичу, найперше гаражі збудуємо, полагодимо ґанок, поставимо нові ґрати у камерах чергової частини, перекриємо дах, який дірявий, мов друшляк. Уперше за стільки років не пошкодували коштів на придбання нової зброї і спецзасобів. Живемо!

Начальник райвідділу наїжачився на підлеглого. Той збагнув, що невчасно зайшов, і спроквола позадкував до дверей.

— Куди сунеш? Стояти! Ти поварив би своїм казанком. Хіба це добре?

Майора наче хто тепнув по голові. Від почутого ноги підігнулися.

— Не впади. Нащо нам стільки грошей?

— Як нащо?

— А жива копійка! Ти уяви, хто тепер дозволить шукати спонсорів. Знаєш, треба було мою стареньку «Ауді» поміняти на шестисотий «Мерс» — будь ласка. Знайшли крутого. Викликали. Розказали йому про життя-буття, пояснили, що багатим бути нескромно. Треба ділитися. Найкмітливіші відразу все кумекають. І той збагнув. Он треба було начальнику карного розшуку авто. Не для себе. Винятково для оперативних поїздок підлеглих. Хіба можна за крадіями, ґвалтівниками, розбійниками і рекетирами ганятися на «бобиках»? Поліцейські у Штатах на яких тачках ганяють! Хіба ми гірші? Пам’ятаєш, грошей торік на придбання транспорту не було. Хлопці з карного спіймали за руку простака. Бідоласі світило б сонце через ґрати років 10. Погомоніли по душах — навіть не довелося у дверях щось і защемлювати. Миттєво зголосився стати меценатом місцевих правоохоронних органів. Так і купили скромненький «Хамер» на чотирьох колесах. І сауну відбехкали тільки завдяки TOB «Солодкий пряник», яке нашим другом стало, коли спіймали із фальшивим авізо...

— А ще вдалося придбати пів сотні стільникових телефонів останніх моделей. Навіть сторожеві Микитовичу перепало для оперативного зв’язку зі свого відповідального поста...

— Ось бачиш, як без копійки державних коштів спромоглися вирішити стільки проблем! І все тому, що вчасно спіймали на гарячому хороших людей. Справжніх друзів поліції. А тепер же як, Петре Леонідовичу, працюватимемо? Значить, спокійно передаватимемо до суду потенційних спонсорів, саджатимемо у буцегарні можливих хороших наших друзів? Несправедливо.

Володимир СУБОТА.

Замальовки з натури

Малувато

До Будинку відпочинку

Випхнули бабусю.

Через тиждень

повернулась:

— Там не приживусь я…

— Вас погано годували?

 Велись грубувато?

— З цим все добре! —

відказала.

— Мужчин малувато…

Забудько

Чоловіка на базар

жінка виряджає:

— Купиш дріжджі,

солі, мила,

кілограм м’ясця, моркви,

хрону, помідорів,

щоб я борщ зварила…

— Зачекай! — зітхає той.

— Бач, наговорила.

Запиши, щоб не забув, —

Що на борщ, що в кашу…

— Коли так… я запишу

Ще й адресу нашу.

— А навіщо? Не збагну,

дурниці плетеш…

— Бо ти торбу здуру не

додому — кумі віднесеш.

Микола ВОЗІЯНОВ.