• Віршовані нотатки про життєві непорядки

Не зовсім погорів

Петро САВЧУК.

м. Хмельницький.

Повно люду біля суду,

Вартові у дверях.

Судять Гната Халабуду —

Корупціонера.

Стоять «форди»

та «фіати» —

Чорно у окрузі.

Наїхало адвокатів

І Гнатових друзів.

Зал набитий, мов кагата,

Що в землю пірнає.

Вже сім тижнів

судять Гната,

Лиш толку немає.

Одні кричать: «Дарма його

Ви арештували!

Він не брав ніщо й ні в кого —

Йому підкладали.

Він у праці був умілий,

Знав, що як робити,

А це недруги вчинили,

Щоб місце звільнити».

Інші кажуть: «За цим типом

Давно тюрма плаче —

Він людей марудив світом,

Щоб несли подачі».

Зал гуде, мов вулик критий

Чи пляж біля моря.

Ті кричать суддю змінити,

А ті — прокурора.

Хоч змінилось їх багато,

Був бій рукопашний.

Та не хочуть Гната дати

Під арешт домашній.

Суддя — третій —

щось подумав

В колі охорони.

Об’являє Гнату суму —

В євро два мільйони.

— Сума, — каже, —

вам підйомна.

Зберуть по копійці,

Та й будете сидіть вдома,

Помагати жінці.

Гнат всміхнувся

добролюбо —

Така щира міра —

І за тиждень після суду

Помчав до Каїра.

Там оглянув води Нілу,

Пірамідні гори,

Та й придбав розкішну віллу

Над Червоним морем.

Але що земна планета?

Дружні є канали —

Знайшли Гната і в браслетах

У суд притаскали.

Кажуть, знову присуд

світить —

Новини дивують.

Плаче жінка, плачуть діти,

Лиш друзі жартують.

— Дарма везли вони його, —

Мовив старший групи. —

Тепер друга ми вже свого

Візьмем на поруки.

Життя по-новому

Мовить любо жінка Ніла

До мужа Прокопа:

— Як же добре, що відкрила

Безвізи Європа.

Я поїду в Італію,

Де жінки працюють.

А ти помчиш в Баварію,

Де мужчин шанують.

Працюватимемо

вправно —

Буде копійчина.

Куплю собі туфлі гарні,

Ну а ти машину!

Тільки так здійснитись має

Думка наша горда;

Я взуття собі придбаю,

А ти купиш «Форда».

— Ти придумала

розумно, —

Каже муж з порога, —

Але ж треба значну суму

Скласти на дорогу.

То й не знаю, чи що вийде

З задуму такого.

Чи не більше станем бідні,

Як були до цього?

Глянь, зростають ціни

всюди —

Страшенно високі.

На квартплату і на води,

На світло і стоки.

А що робиться на ринку —

Ні жалю, ні стиду...

Каже муж:

— Їдь сама, жінко,

А я не поїду.

Поїхала жінка в травні

Та дзвонить з Мілана:

— Маю я вже туфлі гарні

І сукню до стану.

Маю парчову косинку,

Сережки прелюбі.

Шукай собі другу жінку,

Бо я вже тут в шлюбі.

Він ледь вислухав сигнали,

Кинув тим бездротим: —

Краще б нам не відкривали

Безвіз до Європи!