П’ятниця, 26 червня 2020 року № 47 (19795)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19795/print.php?n=45878

  • Гаряча тема

Небезпечні експерименти

Марина ТІШКОВА.

Днями під стіни Київської міської державної адміністрації з плакатами прийшли працівники Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока» та Київського центру репродуктивної і перинатальної медицини.

МЕДИКИ заявляють, що їхні лікарні фінансували до травня, після цього вони перестали отримувати зарплату. Тож вимагають виплати заробленого і пов’язують свої проблеми зі стартом другого етапу медреформи. Ситуація справді складна й неоднозначна: ці два спеціалізовані заклади опинилися, так би мовити, за бортом, не підписавши угоди з НСЗУ (Національна служба здоров’я України).

Київський центр репродуктивної і перинатальної медицини займається репродуктологією, перинатальною діагностикою тощо, проте основне спрямування — надання допомоги вагітним жінкам з інфекціями (кір, скарлатина, вітряна віспа, гепатити, ВІЛ тощо, крім туберкульозу). Центр мікрохірургії ока лікує складні очні захворювання, будучи вузькоспеціалізованою високопрофільною лікарнею замкненого циклу: оперують і недоношених немовлят, вага яких може становити 700 грамів, і людей похилого віку.

Отож на що вони наразилися після 1 квітня? Директор Центру репродуктивної і перинатальної медицини В. Камінський повідав, що коли почалися розмови про укладання угоди з НСЗУ і перехід у статус комунального неприбуткового підприємства, насамперед постало питання фінансового забезпечення. Адже, наприклад, за загальним тарифом, фізіологічні пологи коштують вісім із гаком тисяч гривень. Але, по-перше, вартість інфекційних пологів із важкою патологією набагато вища. По-друге, виникли негаразди із незакінченою реконструкцією одного з корпусів. У заклад надійшло розпорядження про скасування фінансування, і з 1 квітня «швидка» не возить сюди пацієнтів, бо департамент КМДА не бачить потреби в цьому, вирішивши приєднати центр як відділення до міської лікарні №8. Директор каже, що будь-які дії, спрямовані на те, щоб залишитись у правовому полі фінансування, розбивались об НСЗУ та Департамент охорони здоров’я.

У Центру мікрохірургії ока проблеми не менш специфічні. За словами головлікаря Л. Денисюк, на їхню вузькопрофільну допомогу адекватних розрахунків нема. Скажімо, аби прооперувати відшарування сітківки, потрібно від 20 тис. грн, на паперах виділено дві тисячі... Центр опинивсь у підвішеному стані: він перебуває під юрисдикцією Києва (як і перинатальний центр), але працює як заклад національного рівня. В НСЗУ погодились, що тарифів нема і лікарню можуть фінансувати з міського бюджету, проте столичні чиновники, не озвучивши причин, відмовилися це робити. Власне, тому медики й вийшли на мітинг саме під стіни КМДА.

Керівники обох закладів із гіркотою розмірковують, що кілька місяців протримаються, а потім найкращі фахівці підуть у приватну медицину чи поїдуть за кордон, змінить місце роботи й решта персоналу. І можна буде ставити крапку. Раніше, наприкінці травня, до масштабної акції змушений був удатися колектив Клінічної лікарні «Психіатрія» (у народі — «Павлівка»). Через невідповідні, на думку медиків, тарифи і підходи загалом під загрозою знищення опинився заклад із довгою історією, який надає комп-лексну допомогу хворим (30 підрозділів, є свої відділення: реабілітації, котре забезпечує соціальним супроводом пролікованих пацієнтів; інтенсивної терапії — щоб не везти хворого, в якого, приміром, інфаркт, світ за очі, аби його врятували; інфекційка; стоматологи…). Головлікар В. Мішиєв розповів, що, згідно з новими «віяннями», все це стало непотрібним, достатньо, мовляв, лиш медикаментозного лікування, і доведеться скоротити понад 400 осіб, чимало людей уже звільнилися добровільно.

У НСЗУ та «старої» команди МОЗ зустрічні претензії. Мовляв, ці два заклади не автономізувалися, не реформувалися, відтак і не мають права на кошти, бо правила одні для всіх. І відбивають звинувачення у примушуванні керівництва лікарень до скорочення штату таким аргументом: ні МОЗ, ні НСЗУ не дають подібних вказівок. Це компетенція виключно головлікаря медзакладу — умовно кажучи, звільнити сантехніка, санітара чи свого заступника, якщо виникла така потреба. Медреформа передбачає: лікарні стають комунальними неприбутковими закладами, маючи змогу одержувати додаткове фінансування від місцевої влади, інших відомств, можуть встановлювати оплату за немедичні послуги (поліпшення умов перебування тощо). Тобто — все у ваших руках, крутіться, наскільки вам стане управлінських здібностей.

Наприкінці травня, коли проблема обох центрів набула широкого розголосу, МОЗ вирішило чи то пригасити пристрасті, чи то допомогти: було внесено зміни до постанови №391, згідно з якими їм надали фінансування, хоча заклади й не були реформовані. Щоправда, це рішення багато хто розкритикував. Мовляв, ручне управління, «телефонне право», яке містить велику корупційну складову, створює умови для дискримінації інших медзакладів, що виконали всі вимоги, і є свідченням відсутності у міністра і його соратників бачення цільової моделі реформи і комплексного розуміння ситуації.

Головний санітарний лікар В. Ляшко на це відповів — деяким закладам (із цими центрами включно) гроші дісталися в рамках субвенції, адже вони продовжують надавати медичну допомогу. Тож слід виплатити зарплату медпрацівникам, а вже потім розбиратися, хто винен. Але, судячи з акції протесту, гроші до адресатів так і не дійшли…

Серед авторитетних аналітиків достатньо як критиків реформи, так і її прихильників, котрі своєю чергою проперчують місцеву владу, від якої регіони залежать, очевидно, більше, ніж від центральної, за недостатнє приділення уваги лікарням, соціальній сфері тощо. Але поки що з усього цього створюється враження, що різні відомства перекладають відповідальність за долю медперсоналу і пацієнтів одне на одного. Чи потрібна реформа? Безумовно, так. Але впроваджувати її слід продумано, а не бігти поперед батька в пекло, женучи туди і людей… Відтак перспективи для державної медицини складаються не вельми оптимістичні. Прогресивні спеціалісти переходитимуть до приватників або виїжджатимуть за кордон, пацієнтам, у яких обмаль грошей, доведеться ходити до медиків, яким нікуди подітися. Можна зробити висновок, що здоров’я українців — під загрозою.