• Фейлетон по п’ятницях

В очікуванні хвилі

Павло СТОРОЖЕНКО.

м. Полтава.

Так, я про клятий коронавірус. Певен, друга хвиля буде. І не тому що вірус страшний і всепроникний. А з іншої причини — недисциплінованості й розхлябаності нашої публіки (не хочеться вкотре, вслід за іншими, принижувати епічне слово «народ»).

НАВІТЬ у час напруженого очікування вірусної навали, невеселої статистики у нас і в Європі маски, «намордники», навчилися носити далеко не всі. Що цікаво, з усього огрому інформації про коронавірус наші люди найшвидше вихоплюють ті фрагменти, які ставлять під сумнів профілактичні заходи: дезінфекцію, носіння масок, рукавичок, дотримання соціальної дистанції… Найпопулярніше виправдовування: від інших хвороб помирають не менше.

За всіма відмовками ховається давня людська вада — лінощі. Бо робити важче, ніж не робити. Тобто купувати маски, та ще й за певного дефіциту, клопітніше, ніж послатися на якесь джерело, яке стверджує, що маски ніяк не допомагають. Приблизно така ж картина з рукавичками, дезінфекторами тощо. А якщо взяти до уваги, що за всі наші негаразди, біди, промахи завжди киваємо на когось, а не на себе, то картина загального нехлюйства, недисциплінованості, безладу буде майже повна. Її можна доповнити характерним штрихом: винне, звичайно, керівництво. Бо: корумповане, некомпетентне, далеке від хорошого простого народу. І здебільшого це справді так. То чому ж не понарікати?!

Але, поза те, в масовій підсвідомості гніздиться мрія: як було б гарно жити за законами, поважаючи порядок, подаючи одне одному (керівництво — масі, а маса — керівництву) приклади розумної законовідповідної поведінки. Зразу все налагодилося б… Живуть же, скажімо, німці. І земля в них не краща, і територія країни менша, і потовкли їх у Другій світовій добряче…

Поруч таких розважливих міркувань примостився давній анекдот, який я чув іще в дитинстві, і в правдивості, реальності якого клянуться всі оповідачі.

Мовляв, під час війни, за окупації, в колишньому колгоспі (при німцях його стали називати господарським двором) одне поле засіяли кавунами й динями.

Вони вродили щедро. Й народ, за старою колгоспною звичкою, внадився їх тихенько тягати… Німці це помітили й оперативно спорудили на баштані шибеницю. Через старосту колишнім колгоспникам оголосили: кожний спійманий на крадіжці буде відразу, без зволікань, повішений.

І крадіжки припинилися.

Подібна за психоспрямованістю оповідка побутувала і щодо дотримання правил переходу проїжджої частини. «Знавці», які, власне, ніколи не бували в Німеччині, клялись, що там люди загалом дисципліновані. Але траплялися й порушники. І як тільки хтось порушив, приміром, перейшов вулицю без дозвільного сигналу світлофора, до нього відразу підскакує поліцай і без зайвих слів — кийком по плечах, по плечах!.. Так виховувалася повага до правил і почуття відповідальності за безпеку руху (на власній шкурі).

Ці легенди й анекдоти (в давньому значенні цього слова — як дійсний випадок, що набув популярності завдяки своїй повчальності), певна річ, мали небагато спільного з реальним станом справ. Але виказували своє мазохістське походження, прагнення «корисного» насильства над собою. От якби нас отак били за кожний нерегламентований вчинок, то і ми перестали б бути розхлябаними, необов'язковими, безвідповідальними і перетворилися б на культурних і дисциплінованих.

Така мазохістська настанова попри видимість страдництва «приємна» ще й тим, що звільняє особу од відповідальності, робить її заручником різних обставин, відкриває широкий простір для виправдовувань, застосування простацької логіки на кшталт:

— А навіщо? Тут же нікого нема!..

— Він же спиною до мене стоїть, на мене не дихає…

— Від серцевих та інших хвороб ще більше помирає…

— Спершу вакцину дайте, а потім питайте!..

Це тільки частина того, що випало побачити й почути. Обережно, з безпечної відстані…

Я за нашими людьми давно спостерігаю.

Й особисте: не знаю, як кого, а мене нудить, коли малограмотна недисциплінована малокультурна людина починає розумувати про досить складні матерії — карантин, вакцинацію, роль особистості в історії…

Одне слово, чекаємо хвилі.