• Бувальщинка

Семінар у дії

Василь СНІЦАРЕНКО.

смт Чоповичі Малинського району

Житомирської області.

Десь за пару тижнів у найбільш богомільному районі однієї із областей (не буду вказувати, якої) вирішили провести семінар з атеїстичної пропаганди. На нього запросили секретарів парторганізацій сільськогосподарських одиниць, голів сільських і селищних рад, пропагандистів і агітаторів. Тоді кожну місцеву раду зобов’язували щомісяця подавати в райком партії інформацію про кількість хрещень новонароджених, вінчання одружених пар, відспівування померлих на її території. Коли ж дізнавались, що в цих ритуалах були задіяні комсомольці чи комуністи, вживали до них відповідних заходів упливу.

На семінарі кілька керівників сільрад інформували про свою роботу в напрямі атеїстичної пропаганди. Підняли і Федора Макуху — голову однієї з місцевих рад, на території якої знаходилася діюча церква.

Після цього з лекцією «Релігія — опіум для народу» перед присутніми виступив лектор обкому партії Дмитро Загородній. Він, зокрема, наголосив, що релігія — це одна із форм відображення дійсності у фантастичних образах, вона має класові й гносеологічні корені. Її вигадали багатії, щоб тримати у покорі своїх бідних, затурканих рабів. Ніякого Бога не було і нема. Хто стрічався з ним, говорив чи хоч здаля бачив?..

Стояла нестерпна спека. Тож після закінчення заняття перший секретар райкому партії Володимир Тищенко і лектор обкому партії Дмитро Загородній вийшли на балкон просвіжитись. Голова сільради Федір Макуха, залишаючи приміщення, ніяк не міг сприйняти хулу на Бога, бо ж сам був глибоко віруючим, не втримався і перехрестився. Це помітив секретар райкому партії і зауважив йому з балкона:

— То це так ти, Федоре Івановичу, осягнув настанову семінару? Бач, як на тебе він подіяв, що ти й перехрестився.

Макуха не розгубився:

— Що ви, Володимире Денисовичу. Я і гадки не мав хреститися. Дівчата в сільраді замовили мені купити канцтовари, а я геть забувся, що вони мене просили. Тож згадав і на радощах стукнув себе пальцем у лоб. А ще розстібнув середній гудзик піджака, бо душно стало. Потім торкнувся лівої нагрудної кишені: чи в клопотах, метушні, коли звітував про роботу по атеїзму на семінарі, не посіяв раптом партквиток, який завжди ношу біля серця. Його, на жаль, не виявилося. Тому з переляку торкнувся правої нагрудної кишені, на щастя, партквиток був там. Уся моя реакція була миттєвою, тож вам зверху здалося, що я перехрестився. Та ніколи в житті моральний «Кодекс будівника комунізму» не проміняю на десять заповідей Христових.