• Відлуння

Тому що з любов’ю

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Фото автора.

Величезний червоно-чорний візерунок площею 300 кв. м, який, стверджують, видно навіть з космосу, намалювали у Харкові на майдані Свободи.

ЗА СЛОВАМИ організаторки акції волонтерки Якини Чаговець, якщо головною подією торішнього свята вишиванки була хода у національних сорочках від площі Конституції до площі Свободи, то цього року, під час карантину, нею стала акція зі створення візерунка на одному з найбільших майданів Європи. Фарби для червоно-чорного малюнка принесли харків’яни. Розмальовуючи бруківку, учасники дійства, в масках, трималися віддалік одне від одного.

Червоно-чорні кольори у вишивці тепер називають традиційними як на Заході, так і на Сході України, однак колись було по-іншому. Історики дослідили, що мода на червоно-чорну вишиванку прийшла до нас наприкінці 19-го століття із Західної Європи, коли німецькі комерсанти, задля ще більшої привабливості ходового товару, яким уважалося мило, запаковували його у візерункові обгортки, аби господині мали взірці для вишивання. Українські жінки, які любили вишивати, охоче копіювали європейські зразки, а от у Росії червоно-чорна вишивка майже не прижилася. За два століття червоно-чорний візерунок став традиційним для всієї України, хоча кожен регіон споконвіку відрізняється власними кольорами малюнка.

Після хорового виконання Гімну України від пам’ятника Шевченку стартував вело-пробіг, у якому взяли участь близько сотні чоловік у вишиванках. Тут також дотримувалися карантинних заходів. Масками з візерунками велосипедистів забезпечила фірма, що здає веломашини в оренду.

А у харківському храмі Івана Богослова, куди більшість парафіян завітали у вишитих не лише сорочках, а й масках, відбулась літургія. Людей прийшло кількадесят, але тісно їм не було, адже новий, відремонтований церковний притвор досить просторий. Тут уперше після ремонту, який триває ось уже 28 років, було відправлено архієрейську службу. Якщо майже три десятиліття тому взимку, траплялося, губи під час причастя примерзали до чаші, то тепер душа радіє від світлого й теплого простору храму і вітражів. Ремонт триває довго, бо доводиться відновлювати Божий дім самотужки, без допомоги влади і крутьків, як це робиться для УПЦ МП. Однак, як сказав настоятель храму отець Віктор Маринчак, все, що ми робимо, робимо з любов’ю: відстоюємо європейські ідеали на Майдані, захищаємо нашу землю від московських окупантів.

Варто також додати: і вишиваємо сорочки й рушники також із любов’ю, тому вони такі красиві й славні на весь світ.