А музей у чому винен?

Марина ТІШКОВА.

26 травня у всесвітньо відомий Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» нагрянув спецпідрозділ Державного бюро розслідувань у повному екіпіруванні —
не вистачало лише бронетехніки та вертольотів...

ЩО Ж СТАЛОСЯ? ДБР викликало експрезидента Петра Порошенка на допит як свідка у справі про незаконне переміщення через кордон 43 художніх картин. Це була особиста колекція його родини. Фігурант провадження зробив благородний жест: запропонував музеєві організувати виставку, і заклад, як і будь-який інший на його місці, з радістю прийняв колекцію. Для огляду також подали всі документи.

Ось тут і почалося… Згідно із заявою музейників, після презентації «представники ДБР вторглися до виставкової зали». Не пред’явили рішення суду, виламали двері, директора музею Петра Гончара зачинили в підвалі(!), забороняли присутнім користуватися телефонами… Пояснили свої дії необхідністю врятувати майно.

Після несанкціонованого(!) обшуку вилучили з експозиції документи, що підтверджують законне перебування колекції на території України. Добре, хоч картин не чіпали — вони описані, визнані «речовим доказом» (цікаво, чого?) та передані П. Гончару як відповідальному зберігачеві. Директор музею подав заяву до Нацполіції щодо пошкодження держмайна та незаконного проникнення у приміщення. Музейники наголосили: заклади культури «за жодних обставин не мають бути об’єктом правового приниження та вандалізму з боку правоохоронних органів».

Ситуація й справді дивна. Сенсу всіх цих дій не можуть зрозуміти й експерти. Одні кажуть, що влада у намаганні дискредитувати попередника втрачає глузд, інші — що це «вистава» (можливо, й за обопільною згодою сторін). Мовляв, нинішнє керівництво хоче перевести суспільну увагу від кагарлицької справи, а колишній президент — підсилити свій статус «жертви політичних репресій»… Але до чого тут музей, котрий виконує свою просвітницьку місію і зовсім не заслуговує стати заручником політичних ігрищ?