Поезія

Тут обелісків ціла рота.

Тут обелісків ціла рота.

Стрижі над кручею

стрижуть.

Високі цвинтарні ворота

високу тишу стережуть.

Звання, і прізвища, і дати.

Печалі бронзове лиття.

Лежать наморені солдати,

а не проживши

й півжиття!

Хтось, може,

винен перед ними.

Хтось, може,

щось колись забув.

Хтось, може,

зорями сумними

у снах юнацьких не побув.

Хтось, може,

має яку звістку,

які несказані слова…

Тут на одному обеліску

є навіть пошта польова.

Ліна КОСТЕНКО.

Зорі над Україною

Котиться кураїною

В теплі краї

«Кур-р-р-ли-и!».

Зорі над Україною,

Ми

ще

не вимерли.

Нас вже не б’ють

батожиною.

Ми вже не чорні воли!

Зорі над Україною,

Ще вас

не продали?

Нас

із лихою годиною

Ще Веліар* не вловив.

Зорі над Україною,

Чом же заплакані ви?

Важко йдемо тернинною

Стежкою

в зоряний час.

Зорі над Україною,

Не покидайте нас!

...Буде давитись піною

Власною

вражий страх,

Доки над Україною

Сяє Чумацький Шлях.

Доки іде руїною

Слово рідне

в синцях...

Зорі над Україною —

Наших батьків

серця.

*Веліар — те саме, що сатана, нечиста сила.

Дмитро ІВАНОВ.

м. Чернігів.