Прекрасні квіти новоохрещеної землі

Антоніна КІЗЛОВА.

15 травня (2 травня за ст. ст.) православні згадують святих мучеників Бориса та Гліба (загинули 1015 р.).

Брати Борис (князь Ростовський, хрестильне ім’я — Роман) та Гліб (князь Муромський, хрестильне ім’я — Давид) стали жертвами міжусобної боротьби за київський великокняжий престол, яку розв’язали сини Володимира Великого (Хрестителя) після його смерті. Їхній старший єдинокровний брат Святополк вирішив усунути можливsих конкурентів, хоча й стояв у черзі до престолу першим. Ні Борис, ані Гліб не чинили збройного опору підісланим убивцям, котрих, як мовиться в житії угодників, зовсім юний Гліб, плачучи, благав «не зжинати незрілого колоса». Натомість Борис, який мав передчуття швидкої загибелі, тільки ревно молився, щоб Господь прийняв і упокоїв його душу.

Церква ще за правління Ярослава Мудрого, брата загиблих, визнала їх обох страстотерпцями, котрих навіть близька смерть не змусила порушити волю Божу (тобто волю не бути князями й за законом, а не лише за лихим задумом Святополка).

Київський митрополит Іоанн І склав на честь святих службу, а ченці Києво-Печерського монастиря Іаков Чорноризець і Нестор Літописець — відповідно «Сказання» й «Читання».

15 травня 1115 р. мощі братів урочисто поклали в новій церкві м. Вишгорода (храм відтоді зазнав численних руйнувань та докорінних перебудов). Через п’ять років заклали кам’яний Борисоглібський собор у Чернігові, котрий зберігся донині в початковій формі. Згодом постало ще багато Борисоглібських церков і монастирів.

Ще за давньоруських часів склалася традиція просити свв. мчч. Бориса та Гліба про молитовну допомогу в припиненні братовбивчих війн і родинних чвар.

На празник українські господарі прислухаються до солов’їв. Якщо ці пташки співають усю ніч, значить, наближається справжня літня погода. Цього дня не вщухають польові роботи, бо, за народною приказкою, навіть «Борис і Гліб сіють хліб».