Усім смертям наперекір

Борис ДУЧЕНКО,

член Всеукраїнської громадської організації «Закінчимо війну».

ПРО незвичайну долю солдата Другої світової війни — жителя с. Діброви Чоповицького (нині Коростенського) району Житомирської області Тимофія Семеновича Клименка, 1923 р. н., дізнався, досліджуючи список загиблих і зниклих безвісти воїнів.

Вивчаючи фронтові документи, які стосувалися його бойового шляху, виявив, що в донесеннях штабу про безповоротні втрати особового складу 226-ї стрілецької дивізії, де Тимофій Клименко проходив службу, двічі зазначалося про його загибель. Так, у першому донесенні йшлося, що рядовий Т. С. Клименко загинув 11.02.1944-го у бою на території Славутського району Кам’янець-Подільської (нині Хмельницької) області і похований в селі Радошівка. У другому донесенні сказано, що командир відділення сержант Т. С. Клименко загинув у селі Ліски Станіславської (нині Івано-Франківської) області 13.07.1944-го. У «Книзі Па­м’яті України», том 5-й, ст. 297-ма, теж указано, що Тимофій Семенович Клименко загинув у бою 13.07.1944-го і похований у м. Ізяславі Кам’янець-Подільської області. Насправді ж він залишився живим і помер після війни вже у похилому віці.

Чому існувала така інформація і чи знав про неї сам Тимофій Семенович, не вдалося встановити, оскільки родичам нічого не було відомо. Але вони повідали, що 13.07.1944-го він не загинув, як зазначалось у документах, а потрапив у полон. Побував у таборах Польщі, Угорщини та Австрії і був визволений у травні 1945 року.

Бойовий шлях розпочав у грудні 1943-го розвідником 989-го стрілецького полку 226-ї стрілецької дивізії. З перших днів служби зарекомендував себе кмітливим і безстрашним воїном. Був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня, медаллю «За відвагу».

Пам’ятаймо подвиги наших батьків, дідів, прадідів, бережімо пам’ять про полеглих.