• З приводу

За чужими лекалами

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

У Харкові збираються святкувати День Перемоги на російський копил. Спершу було запропоновано влаштувати на балконах акцію «Безсмертний полк», тепер намірились запровадити в школах «Вахту пам’яті», що стартувала в Росії.

НА ПЕРШИЙ погляд, нічого підозрілого в ініціативі міського голови Геннадія Кернеса провести цей дистанційний захід у школах обласного центру нема. Департамент освіти Харківської міської ради підтримав ідею мера.

Однак проукраїнськи налаштованим батькам не сподобалось, що дітей змушують брати участь у цій акції. Бо, як пояснила учасниця волонтерського об’єднання «Харків з тобою» правнучка архітектора, котрий спроєктував найвідоміші будівлі в місті, Олена Роффе, цю «Вахту пам’яті» започаткувала і проводить російська організація, серед партнерів якої — міноборони та міносвіти РФ, тамтешні громадські організації «Юнармія», «Роспатріот», ветеранів та інші. Захід, певна річ, фінансується з російського держбюджету. Свого часу «Вахтою пам’яті» опікувався підрозділ федерального військового відомства, який передав естафету громадській організації. Напевне, не є збігом, що сталося це у 2013 році, напередодні російсько-української війни.

— Багато харків’ян обурюється, чому їхні діти мають брати участь у чужій акції, — стверджує пані Олена. — Тим паче що маємо власні, започатковані нашим Інститутом національної пам’яті, зокрема й для загальноосвітніх шкіл. Та й смислове наповнення «Вахти пам’яті» — це типове «побєдобєсіє». Як на мене, важливим є не гучне нагадування про війну та перемогу в ній, а постійне піклування про тих, хто пройшов те пекло.

Фронтовиків у нас залишилось мізерне число, бо кому в 1945-му було 18, то тепер 98. До ветеранів у нас, утім, прирівняні й діти війни, які народилися до 1932 року і допоміжними заходами в тилу наближали перемогу. Їм також уже далеко за 80, і про їхні здоров’я і благополуччя треба дбати.

Друга світова війна — це кривава трагедія, яку розв’язала фашистська Німеччина разом із СРСР. Шлях до початку війни був відкритий пактом Молотова — Ріббентропа 23 серпня 1939 року. Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. Ціною цього стали страшенні матеріальні й демографічні втрати. Останні історики оцінюють у 8-10 мільйонів чоловік. Українці ж воювали не тільки у складі Червоної та Радянської армій, а й в арміях багатьох країн світу. А бійцям УПА довелося боротися як проти нацистів, так і проти більшовиків.

Але хіба про це буде мова у «Вахті пам’яті», ініційованій Геннадієм Кернесом? Ні. Як не йтиметься і про те, що й сьогодні у війні, розв’язаній Росією, яка анексувала Крим і захопила частину Донецької та Луганської областей, гинуть українці. Наші нинішні керманичі взагалі чомусь сором’язливо замовчують цей факт. Мені пригадуються слова ветерана Другої світової війни капітана першого рангу, морсь­кого піхотинця запоріжця Івана Залужного, сказані ним над труною загиблого на Донбасі онука через 70 років після Перемоги. Тоді, у серпні 2014-го, 95-річний чоловік звернувся до російських ветеранів, з якими пройшов фронти Другої світової, з проханням зупинити керманича їхньої країни та розпочату ним війну. Звернувся він і до російського президента. «Путін, що ж ти робиш?! Усе тобі мало! Ви Крим взяли. Мало?.. Тепер тобі що, Луганськ потрібен? Донецьк потрібен? Уся Україна потрібна?» — казав Залужний, проводжаючи онука в дорогу, з якої нема вороття…

Ветеран, якому далеко за дев’яносто, розумів цей зв’язок між тодішньою і нинішньою війнами. А Геннадій Кернес продовжує «ліпити» історію за чужими лекалами.