Архів
П’ятниця,
8 травня 2020 року

№ 34 (19782)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Долі людські

Хай лунає голос правди

Леся ГУДЗЬ.

Житомирська область.

На фото воєнного часу: Яків Кардаш (праворуч) із бойовим побратимом у партизанському загоні.

Жити в селі непросто не лише тому, що треба працювати від удосвіта до пізнього вечора. Тут пам’ятають не лише тебе від першого подиху і аж до останньої дороги, а й увесь твій рід у кількох поколіннях — до подробиць, які ти іноді сам не знаєш. Трапляється, пересуд односельців переслідує людину все життя, хоча вона нічим не завинила, а всього тільки стала заручником часу та обставин…

ЦІ ДУМКИ не дають мені спокою, відколи дізналася про долю Якова Семеновича Кардаша — фронтовика, колгоспника, вчителя. Про його участь у Другій світовій у селі Немильня ходили різні чутки. На жаль, дехто вірив наклепам, не намагаючись докопатися правди…

…Уродженець Чернігівщини Яків Кардаш опинився на Житомирщині за кілька років до війни: у 1934-му проходив строкову службу між селами Млини і Немильня. Від командира гармати він, закінчивши курси лейтенантів у Мирополі, дослужився до командира артвзводу. В Немильні вподобав молоду вчительку Надію Халан — і відтоді їхні долі стали однією спільною.

Його 86-й окремий кулеметний батальйон ніс бойову варту вздовж Случі — від Баранівки до Новограда-Волинського. Саме там була розташована гульська «міна» — група дотів поблизу села Гульськ. Вона була побудована в 30-ті роки і вважалася найміцнішим вузлом так званої «лінії Сталіна».

 Командиром одного з її гарнізонів гіркого літа 1941-го був молодший лейтенант Кардаш. Із документального фільму про гульську «міну» вдалося записати спогади Якова Семеновича:

«До складу нашого гарнізону входило дві артилерійські і п’ять кулеметних точок — це майже 200 солдатів… На допомогу нам 3 липня 1941 р. прибула військова частина, але вже увечері вона відійшла на схід. Ми ж наказу про відступ не отримали… А 4 липня відбувся перший бій з ворогом. Він був дуже гарячим. Через повітрозабірні труби не встигало надходити повітря для стріляючої обслуги. Вони вчаділи і не могли більше продовжувати стріляти. Тоді їх змінила друга обслуга, із приписників. Але незабаром вчаділи й вони. Відтак бойові позиції зайняли я, зв’язківець Юхим Бойко і кулеметник Леонтій Скрипнюк. Ми теж вчаділи, стали чорними від диму, піт котився градом, всі знемагали від утоми й задухи. Бій тривав понад дві години. У ньому відзначилися наші земляки: мешканець Кикови артилерист-навідник Сергій Тимошенко, постріли якого часто влучали в ціль; киківчанин кулеметник Леонтій Скрипнюк, котрий, маючи позицію біля входу в ДОТ, знищив своєю зброєю понад два десятки ворожих солдатів; житель Острожка зв’язківець Юхим Бойко кинув зв’язку гранат на ворога прямо з дверей ДОТу… На вимогу гітлерівців здатися без бою ми не пристали — тож нас, захованих за надійними мурами оборонної точки, почали викурювати димом: у повітрозабірні труби кидали гранати, димові шашки, лили запалений бензин... Гарнізон перебував у глибинах ДОТу, над нами ж — німці. Звільнити нас було нікому, бо військ нашої армії поблизу вже не було. Вести вогонь у нас змоги теж не було...».

Так тривало три доби, три задушливих доби. Чимало потім знайдеться тих, хто називатиме крок вчаділих бійців, що вимушені були покинути стіни ДОТу №20, малодушністю. Але ж чи порушили вони наказ «ні кроку назад»? І чи є злочином прагнення жити у тих, кому здебільшого не було й тридцяти років?.. Принаймні, переживши жах полону, багато хто з них спромігся втекти з концтаборів і стати до боротьби з ворогом. Серед них і Яків Кардаш.

Після втечі з табору для військовополонених у Хелмі, що в Польщі, він зумів дістатися Немильні. Спершу переховувавсь у батьків дружини, а затим включився в активну боротьбу з гітлерівськими загарб-никами.

Із бойової характеристики командира роти партизанського спецзагону ім. Чапаєва Кардаша Я. С. від 26 травня 1944 р.:

«Тов. Кардаш, добровольно пришедший в пспецотряд им. Чапаева с 26.09. 1943 г., где сразу же проявил себя как самоотверженный командир Красной Армии, где с первых же дней его за дисциплинированность и выполнение боевых и диверсионных актов поставили на должность командира взвода. А также вместе с отрядом совершил по указанию правительства рейд в глубокий тыл врага, где также себя показал как мужественный и находчивый командир, выводя своё подразделение из тыла немецко-фашистских захватчиков… Его подразделение всегда было на первом месте в отряде. Как смелого патриота Советской Родины командование отряда представило его к правительственной награде — ордену Ленина».

Після цього хворого на ноги Якова Семеновича чекало тривале лікування у госпіталі, фронтові визвольні дороги Західної України і Польщі, за що був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня та медалями.

Уже з 1 січня списаний «по чистій» фронтовик і партизан Яків Кардаш стає головою колгоспу ім. Ворошилова у Немильні, яка стала його другою батьківщиною і де на той час уже почала відбудовувати школу його дружина Надія Павлівна. Одинадцять років Яків Семенович присвятив колгоспу, ще тринадцять працював учителем трудового навчання та фізкультури у школі. Не скажуть про нього й досі в селі лихого слова. Проте, на жаль, траплялися такі, що кидали позаочі: відсидівсь у полоні, потім у лісі, й на тобі — герой… А він і без чиїхось звинувачень усе життя проніс у собі гіркоту тих чорних — найчорніших, либонь, у його житті — днів, коли душились у бетоні ДОТу №20, який мало не став могилою для багатьох, коли довелося ставати під дула автоматів ворога і терпіти наругу в концтаборі, доводити свою лояльність після втечі з табору, перебуваючи під дамокловим мечем непередбачуваного радянського правосуддя.

Ще міг би пожити, та далося взнаки перестраждане, і у віці 75 років його не стало. Шкода, що не мала нагоди написати цю статтю за життя ветерана. Але хай хоча б тепер пролунає голос правди — в ім'я Великої Перемоги, яку відвойовувала у ворога і ця людина — Яків Семенович Кардаш.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Щодня — по кількасот
Читати
Відкриваються для покупців
Читати
Пропонують прибрати пільгу
Читати
Безробіття зростає
Читати
Відновили імпорт із РФ
Читати
Навчання завершать дистанційно
Читати
Як одержати «карантинні» виплати
Читати
Загинули діти
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове