Бранці не розмінна монета

Михайло ГУБАШ.

picure-alliancedpaUkrainian PresideniaPress

Останній обмін полоненими, який відбувся в середині квітня, викликав у суспільстві різні почуття: від щирої радості за визволених із ворожого полону двох десятків українців до обурення з приводу окремих їхніх персоналій. Чому?

У ХОДІ цього обміну Україна вперше повернула більше людей, ніж передала. Зокрема, на підконтрольну державі територію було переправлено 20 осіб, на окуповану — 14, з яких чотирьох, зокрема й двох громадян РФ, — на територію «ЛНР». Ще четверо повертатися до цієї самопроголошеної «республіки» відмовилися, в тому числі й ті, хто воював за неї проти України.

Майже відразу після обміну в багатьох ЗМІ заговорили про його нерівноцінність. І мали на увазі не кількість людей, а їх, так би мовити, «якість». Якщо майже всі відпущені нашою стороною особи були засуджені українськими судами за тероризм, тобто вони воювали в лавах бойовиків або здійснили/готували диверсії на території держави, то «з того боку» випустили на волю тільки двох військовослужбовців ЗСУ, решта — цивільні.

Ну то й що, що не військові, скаже дехто. Адже вони були затримані в «ЛДНР», де їх звинуватили у «держзраді», «шпигунстві» на користь України, диверсіях. Проте, як з’ясувалося, не всі з них були засуджені в ОРДЛО за проукраїнські позицію чи дії. Претензії критиків «якості» останнього обміну підсумував у соцмережі блогер Станіслав Краснов: «Кого нам сьогодні обміняли??? Мужик, який убив вагітну касирку обмінника ще до окупації Донбасу; наркоман, що їздив у Лисичанськ за метадоном; комуніст, котрий поїхав у Донецьк «боротися з укрофашистами»; оперуповноважений «МВД ДНР»; два брати, що займалися розбоєм; військовослужбовець ЗСУ, після зникнення якого з частини відкрили справу за статтею «дезертирство»… Люди (які займаються обміном) — ви що, з дуба впали? Чи ви агенти ФСБ-МГБ???»

Можливо, така різка оцінка є занадто емоційною, але, судячи з інформації різних медіаджерел, зокрема «Української правди», підстави для неї таки є. Тому й виникає запитання, якими критеріями керувалися організатори обміну з української сторони. Все скидається на те, що забрали тільки тих, кого їм віддали, а щоб наполягти… Чогось, мабуть, не вистачило, аби домогтися повернення в Україну справжніх патріотів, а не людей, до діяльності яких можуть виникати питання, причому слушні. Невже серед утримуваних бойовиками бранців немає тих, кого насамперед слід було б визволити з полону? Та ні, вони там є, і їх чимало.

Ось тільки один приклад. Валерія Матюшенка за відверту проукраїнську позицію у його рідному Кальміуському, що на Донеччині, проросійські бойовики схопили ще в липні 2017-го. Чоловіка звинуватили у шпигунстві на користь наших військових і засудили до 10 років позбавлення волі. Його дружина Тетяна, якій дивом вдалося уникнути арешту і втекти з-під окупації, продовжує боротися за чоловіка. Але, каже, після обмінів руки опускаються. «Люди, які по чотири-п’ять років гниють у в’язницях… Чому так? Кого віддали, того віддали? Хочеться почути відповіді», — заявила дружина політв’язня «ДНР».

Такої ж відповіді від влади хочуть почути й інші рідні тих, хто досі залишається у полоні окупантів. Тому родичі утримуваних в ОРДЛО звернулися до Офісу Президента з проханням визволити найдорожчих їм людей. Кажуть, домагатимуться зустрічі з Главою держави.

За інформацією правозахисників, таких, як Валерій Матюшенко, на окупованій Росією території Донбасу зараз утримується 200 чи й більше чоловік.

Президент Володимир Зеленський повідомив, що після звільнення 20 українців, яких незаконно утримували в ОРДЛО, тривають переговори стосовно повернення громадян, які перебувають у неволі в окупованому Криму та в Російській Федерації.

Віцепрем’єр-міністр — міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков запевнив: «Переговори щодо подальших етапів обміну, безумовно, будуть тривати. В рамках гуманітарної підгрупи ТКГ Україна передала список із близько 200 осіб, яких ми вимагаємо повернути». За його словами, такий обмін може відбутися вже за місяць-півтора.

«Якщо завтра нам запропонують обмін одного на одного, ми теж будемо радіти. І будемо обмінювати», — заявив в ефірі одного з телеканалів В. Зеленський. І це правильно. Та чи не краще було б не чекати, поки нам «запропонують», а самим пропонувати й наполягати? Аби тільки першою чергою міняли справжніх патріотів України. Згодом дійде черга й до інших бранців, бо витягати потрібно всіх. Як і домовлялися про це у найвищих «форматах», включно з нормандським, — за формулою «всіх на всіх».

Голова ГО «Група патріот» Олег Котенко, який займався обмінами полонених від самого початку російсько-української війни, вважає, що треба припинити робити з обмінів торги. Якщо вже говорять про «всіх на всіх», вважає він, то спершу слід зробити акцент на тих, хто мучиться у полоні понад чотири-п’ять років, а таких дуже багато. Потім домагатися звільнення тих, кого утримують менший строк. І нарешті вийти на формат, коли після затримання людину засуджують, навіть заочно, та передають іншій стороні, й на це відводиться три-чотири тижні. Ось тоді дійсно виходитиме «всіх на всіх», а люди перестануть бути розмінною монетою чиїхось політичних амбіцій і забаганок.