Наша пошта

• Рядки з листів

Не спекулюйте
на здоров’ї людей!

БІЛЬШІСТЬ моїх односельців — люди дуже поважного пенсійного віку. Тобто та категорія населення, що не може похвалитися гарним здоров’ям: тиск зависокий, серце калатає, ноги не носять. Тож уявіть нашу реакцію, коли ми дізналися про закриття в селі медичного пункту. Щиро кажучи, запанікували. Бо тепер нікому буде нам, стареньким, ні укола зробити, ні тиск поміряти, ні рецепт виписати. У сусідньому селі є амбулаторія, але жоден із нас туди не додибає. А до районної лікарні аж цілих 40 км. Невже ми, сільські трударі, які так тяжко працювали по півстоліття на полях, не заслужили в держави медичного обслуговування? І, зауважте, все це відбувається в період стрімкого розповсюдження коронавірусу COVID-19.

Ми були б раді, якби бодай раз чи два на тиждень приїздив до нас лікар. Хоча розуміємо, що за ту мізерну плату, яку нині одержують медики (не те що депутати), ніхто не згодиться.

від імені кинутих напризволяще односельців Ганна ВОЛОШИНА.

с. Хочин

Дубровицького району

Рівненської області.

Дуже стурбували листи читачів («СВ» за 06.03 ц. р.), які просили владу залишити в їхньому селі лікарню для надання необхідної меддопомоги, порятунку їхнього життя. Проводячи реформи в медичній галузі, особливо в сільських регіонах, потрібно враховувати соціальний статус людей, адже тут багато малозабезпечених, пенсіонерів, людей з інвалідністю. Також брати до уваги транспортне сполучення. Реформи однозначно потрібні, але не з коліс і не за рік. Дільнична лікарня, в якій є всі спеціалісти і по декілька ліжок у відділеннях з кожного профілю, — це рятівне коло як для пацієнта, так і для фельдшера. Я це добре затямила, коли працювала в одному із сіл Фастівського району Київщини. Були випадки, коли, не чекаючи приїзду «Швидкої допомоги», бо можна було й не дочекатися, зупиняла молоковоз, щоб терміново доправити занедужалого до лікарні. Добре, що знаходилась вона за 15 хвилин їзди. Ось що таке близьке територіальне розміщення.

Неможливо ставити економічні цілі вище моральних, нехтувати цінностями і чеснотами, бо на вершині економічного прогресу стоїть людина, яка, власне, й творить земні блага і щасливе життя.

Ліна ТОПЮК.

м. Київ.

Часто доводиться бути свідком довгих черг у поліклініках— як до лікарів, так і в кабінети для здачі аналізів. До речі, деякі аналізи, які раніше нічого не коштували, вже з якогось дива стали платними.

Непокоїть також закриття медичних закладів, зокрема протитуберкульозних і психоневрологічних. Бо, вважаю, що це ні до чого хорошого не призведе. Крім того, не можна допустити, щоб в одному приміщенні лікувалися від туберкульозу та інших недуг.

І ще одне важливе питання хочу порушити. У селі Ружичанка, що неподалік Хмельницького, розташований госпіталь для ветеранів війни. Через недостатнє фінансування лікувальний заклад нині не може надавати медичне обслуговування всім, хто цього потребує. І це при тому, що кількість учасників бойових дій через війну на Донбасі щорічно збільшується.

Важливо також на державному рівні налагодити забезпечення лікарів і всіх українців найнеобхіднішими засобами захисту від коронавірусу, від якого нині потерпає ввесь світ. Спекуляція на здоров’ї нації неприпустима. Про це весь час нам розказують вищі чиновники, але на місцях насправді відбувається все по-іншому: антисептик, захисні маски, жарознижувальні препарати відсутні.

Валерій МАРЦЕНЮК.

Хмельницька область.