• Нитка роду

Тетянчини нащадки

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

У кожної людини своя доля, свої «альфа і омега». Але іноді утворюються такі чудернацькі переплетіння, що навмисне не вигадаєш. Так, як це сталося в біографії рідних братів Тетянчуків, що прожили життя під трьома варіантами одного прізвища.

— ЦЕ унікальний свого роду випадок, коли неграмотність сільрадівських писарів поділила моїх родичів на «своїх» і «чужих», — розповідає заступник редактора барської районної газети «Подільський край» Анатолій Тетянчук. — По крові брати були рідними, а за метричними даними — ні. Першому «скалічили» прізвище Олексію, 1928 року народження, його записали Титьянчуком. Молодший від нього на три роки брат Микола став Титянчуком. А вже мій тато Сергій і дядько Володя носили, здавалося б, орфографічно виправдане — Тетянчук. Бо колись у селі Михайлівка теперішнього Мурованокуриловецького району пан Собанський «обдарував» мого прадіда Матвія похідним прізвищем від імені мами — Тетяна. Малолітнього козачка з панської прислуги так і кликали — «Титянчин Матвійко». Це підтверджують пожовклі сторінки родинного архіву…

Прадід Анатолія Тетянчука прославився кухарським ремеслом. Він куховарив у маєтках польських шляхтичів Собанських, потім Чайковських у Лядові, а згодом — Соколовських у Северинівці нинішнього Жмеринського району. У 1914 році, коли розпочалася Перша світова війна, Матвія Титянчука мобілізували до армії. Там він служив кухарем у генерала. Але вже за кілька місяців пан Соколовський відкликав його з війська.

Антон Соколовський мав у Северинівці цегельний і цукровий заводи, 860 гектарів орної землі, 86 гектарів садів і ягідників, велике парникове господарство на сто рам, де вирощувалися ранні овочі, розсада, квіткові та лікарські рослини, у нього була оранжерея з рідкісними екзотичними тропічними деревоподібними і кущовими породами.

Революція 1917 року змінила весь уклад життя в панському маєтку. Соколовський втік за кордон, залишивши в маєтку за старшого вісімнадцятирічного сина кухаря Володимира Титянчука. На тлі загальнодержавного розбрату грабунки і напади на садибу банд і озброєних солдатів, що поверталися з фронтів війни, стали звичним ділом. Як він пізніше згадував, «трощили і крали все підряд». Першою мішенню грабіжників стали винні погреби — по бочках стріляли і напивалися до безтями, вино черпали відрами на залитій ним підлозі… До вояків залюбки приєднувавсь і місцевий люмпен.

Пізніше зі Жмеринки прислали солдатів і призначили коменданта для охорони того, що залишилося в маєтку Соколовського. Коли вдалося трохи навести лад, то навіть відновили роботу цукрозаводу, але згодом його таки зруйнували. В будинку-палаці розмістили військовий шпиталь, який з часом перетворили на так званий «кістковий» санаторій, що функціонує й до сьогодні…

У 1933 році сім’я Володимира з двома маленькими дітьми переїжджає в Комарівку, де у місцевому радгоспі він тривалий час займався вирощуванням плодів і ягід. Це село Барського району стало родинним гніздом нового покоління Тетянчуків. Прожив Володимир Титянчук 92 роки, а його батькові, Матвію, доля відміряла ще довшу життєву стежину — дев’яносто шість…

З-поміж чотирьох синів Володимира двоє, Олексій і Микола, пішли його професійною дорогою — вивчилися на агрономів у Михайловецькому технікумі, що розміщувався в будівлі панського маєтку пана Собанського. Син Сергій (батько мого співрозмовника) працював заступником директора Барського автомобільно-шляхового технікуму. Наймолодший з братів, Володимир, трудивсь у колективі Барського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів.

— Минули роки-десятиліття, а гени таки беруть своє, — продовжує Анатолій Тетянчук. — Як колись пани Собанські помітили інтерес до «кулінарної творчості» «Титянчиного Матвія», так і моя дружина Тетяна з роками звернула увагу на мої кулінарні нахили. Чим частенько «зловживає» і, мабуть, мовчки дякує моєму прадіду. А щодо записів у паспортах, то ми всі знали, що це прикра помилка в прізвищах рідних братів, але вона не заважала нам, вісьмом двоюрідним братам і сестрам, міцно дружити. Та сьогодні немає нащадка роду і майбутнього продовжувача нашого прізвища. Нехай навіть і штучно «деформованого» у різних варіаціях.