І знову — анекдот

Микола ДЕМ’ЯНЕНКО.

м. Бердянськ

Запорізької області.

Дружина чоловікові:

— Я ходила до гадалки, ти не повинен їхати у це відрядження!

— Що, мені там буде погано?

— Ні, тобі там якраз буде дуже добре!

* * *

— Доброго вечора, сер! Ви можете мені приділити хвилинку уваги? Я хотів би попросити у вас трішки грошей. Справа в тому, що в мене немає ні будинку, ні машини, ні дружини, ні коханки, ні друзів... Немає нічого, крім цього старого армійського пістолета 45 калібру...

* * *

— Дорогенька! Будь ласка, говори тихіше. Ти так кричиш, що я вже півгодини не можу зрозуміти, в чому ти абсолютно права.

* * *

Совість дається всім, але багато хто її просто губить...

* * *

Дві сусідки сидять на лавочці:

— Петрівно, що це твій синок таке страхіття собі за дружину взяв?

— Нічого! Будемо дім охороняти!

* * *

Чоловік і дружина сваряться. Чоловік втомився, аж за серце ухопило. Він говорить:

— Ну все! Я не правий!

— Пізно, дорогий! Я передумала!

* * *

Розмовляють дві подруги. Одна каже:

— Вирішила повернутись до чоловіка.

— Чому?

— Не можу спокійно дивитись, як цей негідник живе собі на втіху.

* * *

Стою біля вежі, і думка в мені: «А скільки вона передала дурні!»

* * *

Боятися треба не смерті, а всепереможного життя.

* * *

В одному будинку жили два Петренки. Один із них помер, а другий вирушив на роботу до США. Він приїхав на місце і відправив дружині телеграму. Вона потрапила до рук вдови Петренка. В ній говорилось: «Добрався благополучно. Все добре, але спека страшна! Шкода, що тебе немає поруч. Твій Петренко».

* * *

Жіноча логіка. Хотіла купити собі штани. Ті, котрі мені подобалися, були малі. Ті, котрі були якраз на мене, мені не подобалися. І тоді я купила собі сумочку.