• Образок

Вiн хороший, вiн не такий

Катерина ВАСИЛЕНКО.

ЦЕ ХЛОП’Я зі світлим чубчиком і великими очима часто сидить на лавочці з котиком. Часом мовчки розглядає перехожих, а часом щось розповідає котику. Якось мимоволі почула його мову.

«Котику сіренький, котику рідненький, чому мій татко і сьогодні не прийшов додому? Я питав у мами, але вона не знає. А вчора увечері вона сіла коло мого ліжечка, довго дивилася на мене, а потім заплакала. Вона думала, що я сплю, а я не спав, усе бачив. Мама сльози не витирала, сиділа тихенько. І я лежав тихенько. Мені її було так жаль, що я сам ледь не заплакав.

Ти пам’ятаєш, котику, як ми всі разом ходили гуляти? Тато, мама, я і ти. Тато грався зі мною в піжмурки. Як нам було весело!

А як тато з мамою жартував! Легенько витягав гребінчик з її коси, і волосся розсипалося на плечах. Обоє сміялися, хоча мама й сердилася, але то було не насправжки. Я нещодавно теж так зробив — хотів, щоб мама засміялася, та вона чомусь розсердилася. Насправжки.

Наш сусід сказав мені, що тато нам уже чужий, але я цьому не вірю. Він хороший, він не такий. Він просто грається, тому й сховався від мене, як колись…»

Хлопчик зажурено дивився в небо. «Татусю, — зашепотів він знову, — більше не треба ховатися. Виходь, підемо додому…»