• Брати наші менші

Чотирилапий захисник

Маргарита СИТНИК.

Історія французького бульдога Чупи яскрава і зворушлива. Собака 2016 року потрапив під обстріл поблизу Мар’їнки, дістав травми і вже помирав. Однак доля йому всміхнулася, пославши рятівника — військового Тараса Шнайдера. Чупа віддячив сторицею, врятувавши в зоні АТО з-під завалів 27 цивільних жителів.

ЗА СВОЮ мужність собака на Львівському кінологічному фестивалі отримав медаль «За вірність Україні». Запровадження такої відзнаки для чотирилапих друзів — ініціатива господаря Чупи львів’янина пана Тараса. Дізнавшись навесні про всеукраїнську виставку собак, він подумав: варто було б нагороджувати окремо тих псів, які разом із господарями мають заслуги перед Вітчизною. Організатори ідею підхопили, і вже вдруге почесними учасниками заходу стали 12 собак-ветеранів АТО і ООС, переважно службових.

Теперішній господар Чупи до війни жив звичайним життям. Тарас розповів, що на фронт його та дружину покликала загибель у 2015 році під Дебальцевим друзів-медиків. Відчули: мають бути там.

— Став військовим водієм-санітаром, а дружина — фельдшером, — розповів пан Тарас кореспонденту видання «Факти». — Ми служили у складі реанімаційної бригади. На виїзди вирушали втрьох: я, водій, дружина — фельдшер і лікар. Спочатку це була волонтерська робота, ми не думали про статус, зарплати. Просто усвідомлювали, що повинні замінити своїх загиблих друзів. Уже сьогодні можу похвалитися: за той час, поки я був водієм-санітаром, у нашій машині ніхто не помер, ми всіх привезли живими.

Тарас зауважує, що армія в 2015 році й нині — це дві великі різниці щодо забезпечення. Хоча й тоді ні медики, ні військові не голодували й у дранті не ходили, але багато чого постачали саме волонтери і небайдужі українці. Та вже за якийсь час забезпечення армії перебрала на себе зміцніла держава.

Тарас чудово пам’ятає своє знайомство з Чупою. 2016 рік, він уже не волонтерив, а підписав контракт зі Збройними силами, служив поблизу Мар’їнки. В той день був на виїзді, зупинив машину й почув звуки, схожі на дитячий плач. Підійшов до завалів, звідки вони долинали, і побачив виснаженого собаку — з його голови стирчав осколок, були зламані ребра, щелепа, лапа, вибиті зуби… Забрав, і почали з дружиною його лікувати. Цікавий збіг: у подружжя вже був собака, теж французький бульдог. Після смерті улюбленця, яку вони важко переживали, вирішили: якщо заводитимуть пса, то лише цієї породи. «Я зрозумів, що весь цей час ми з Чупою йшли назустріч один одному», — усміхається чоловік. За кілька місяців собака повністю одужав. До речі, на вибір химерної клички вплинуло кілька обставин. Тарас каже, що коли вперше побачив собаку, виникла асоціація з цукеркою «чупа-чупс», а коли приніс собаку у розташування, дехто з хлопців питав, мовляв, що за «чупакабру» притягнув. «А я завжди кажу, що він Чупа Тарасович. Ми стільки з ним пережили, що він для мене наче син», — зізнається чоловік.

На передовій випадково дізналися про Чупин талант. Якось вирушили на виклик, і раптом собака почав сильно дряпати кігтями по дну машини. Подумали, що йому треба пробігтися, зупинилися, він вийшов, видав кілька дивних звуків і кинувсь у завал. Усі за ним, дивляться — а там п’ять людей застрягло, які ховалися від обстрілу. За кілька днів історія повторилась. Отак Чупа, поки «служив» в АТО, допоміг врятувати 27 чоловік. Та це ще не все. Тарас каже, що собака завжди відчував, коли буде обстріл: починав нервувати і ховався під ліжко. Бійці, з якими він дуже швидко подруживсь, як і з іншими «полковими» собаками та котами, теж ховалися. Крім того, Чупа на фронті став таким собі «психотерапевтом»: коли господар чи хтось інший заходив у кімнату, повертаючись із виїзду, радів і відразу ж біг лащитися, пронизливо дивився великими сумними очима, й від цього ставало легше, тривожні думки відступали. «За ті два роки, поки перебував на передовій, побачив стільки смертей, що якби не Чупа, то мені б сьогодні потрібен був психотерапевт або психіатр», — каже Тарас.

Після демобілізації собака та його господар повернулися додому, у Львів. У цивільному житті, каже чоловік, особливе чуття Чупи теж дається взнаки. Наприклад, він знає, коли дзвонить телефон, навіть якщо він на беззвучному режимі. Крім того, пес вивчив графік господаря і починає гавкати рівно за п’ять хвилин до того, як пролунає будильник. Собаці, як установили ветеринари, близько десяти років. Це поважний вік, особливо з урахуванням усіх пережитих ним потрясінь. Але Чупа веселий і життєрадісний. І заряджає оптимізмом родину, яка дала йому друге життя і другий дім.