Вербиченька

Cторінку підготувала
Устина ГРЕЧАНЮК.

• До джерел

Хранителька народної мудрості

Ганна ВОЛОШЕНЮК.

Вінницька область.

Настуня була 12-ю, передостанньою, дитиною у бідній сім’ї Присяжнюків. Народилася вона у грудні 1894 року. Їй не виповнилося й шести, коли раптово помер батько — грамотна людина, вмілий кравець, столяр, пасічник, знаний на все їхнє село Погребище.

ДО ВОСЬМИ років дівчинка не мала ні своєї взуванки, ні одежини. Невдовзі Настуні доручили глядіти сусідську дитину. Трохи підрісши, ходила на панські буряки, на цукроварню. Та як би сутужно не велося в сім’ї, дівчинка закінчила двокласну школу. Книжки полюбила відразу й на все життя — читала за найменшої нагоди. Поступово народилася мрія стати вчителькою. Ретельно готувалася до екзаменів, щоб вступити на навчання. Але перешкодою стало те, що її старші сестри — Текля, Олена, Ганна, Софія і Мотря — входили до революційної організації, тож тінь бунтарки впала і на неї. Таких не допускали до виховання дітей.

Настя не лишилася осторонь революційної діяльності. Саме за це дівчину заарештували в Одесі, де та працювала на канатній фабриці. Під конвоєм її привезли до Чернігова. Тут вона познайомилася з Юрієм Коцюбинським і Віталієм Примаковим. Невдовзі її відпустили. Приїхавши до Києва 1917-го, екстерном склала іспити на звання вчителя.

Працювала викладачем української мови й літератури у київському університеті. Як визнаний професіонал брала участь в укладанні першого за радянської доби українського правопису. Готувалася до захисту кандидатської. Та цього їй не судилося. Зашкодило те, що слухала трансляцію Британського радіо похоронних плачів Поділля, про що розповіла знайомим етнографам. За ті плачі Настя Присяжнюк одержала 10 років сталінських таборів у сибірській тайзі.

Коли повернулася додому, їй не дозволили працювати зі студентами, натомість відіслали у віддалене село Погребищенського району, де вона вчителювала у молодших класах.

Окрім роботи, Анастасія Андріанівна повністю присвятила себе улюбленій справі: збирала все, чим був багатий наш народ у слові. Доля відвела їй 93 роки життя. 40 із них вона популяризувала українське народознавство. Список адресатів Насті Присяжнюк, яких цікавила ця тема, налічував 300 осіб. До того ж вона залишила спогади про видатних людей України, з якими свого часу її звела доля: Миколу Лисенка, Леоніда Собінова, Михайла Коцюбинського, Михайла Стельмаха, послідовників школи Леонтовича. Часто писала статті до газет — обласної та районної.

Настя Присяжнюк зібрала, впорядкувала і надіслала до Інституту фольклору Академії наук УРСР сім тисяч пісень свого краю! Але друком вийшла лише одна книга «Пісні Поділля», де їх усього близько тисячі. У доробку фольклористки 56 тисяч прислів’їв і 40 тисяч приказок, загадок і повір’їв! Її перу належить історія селища Погребище: хроніки багатьох родин, походження місцевих імен і прізвищ, історія зародження й розвитку медицини та освіти району, опис улюблених страв земляків, обряди весілля, розвідка про річку Рось і ще багато-багато іншого. Все робила за покликом душі — цей копіткий титанічний труд ніким ніколи не оплачувався.

Нинішнього року минуло 30 літ відтоді, як Анастасії Андріанівни Присяжнюк — невтомної трудівниці, фольклористки, етнографа, історика, педагога — немає поруч нас. Все своє творче багатство вона заповіла майбутньому етнографічному музею, який мріяла розмістити на своїй садибі — 17 сотках землі. Тоді ж, у 1987 році, на будівництво музею було виділено 18 тисяч карбованців. Але…

Немає ні музею, ні надрукованих книг скарбів, віднайдених Настею Присяжнюк. Не вміємо ми цінувати наших достойників…