Наша пошта

• Рядки з листів

Продамо землю —
продамо Україну

73% НАСЕЛЕННЯ України на президентських виборах доручили кермо держави Зеленському та його команді. Але вибір українців і цього разу виявився не зовсім вдалим. Перше, що треба було очікувати, вирішення проблеми з комунальними тарифами, соціальною політикою тощо. Натомість нова влада взялася за найстратегічніше, що залишилось в Україні, — продаж землі. Більшість команди, яка є пропрезидентською, ніколи не мала жодного стосунку до неї і не працювала на ній, не розуміє, що держава без землі не держава. Саме від прибутків, що дає АПК, значні надходження до держбюджету. Новообраний Прем’єр-міністр обіцяє зростання ВВП на 5-7%, але як це станеться, коли земля перебуватиме в чужих руках, а підприємства, що ще залишились у держвласності, позаростали бур’янами?

П’ять років тому мені довелося відвідати сільгосппідприємство Миргородського району, що на Полтавщині, яким керує Герой України Семен Свиридович Антонець. Тут і добротні ферми, і власний ковбасний цех, і молокопереробний завод, що гарантують високий рівень життя людей. Земля обробляється безвідвальним способом, у ґрунт вносяться тільки органічні добрива, продукти екологічно чисті. Це нагадує маленький острівець тих часів, коли Україна була житницею Європи. А нині керманичі готові на догоду МВФ позбавити українців цього багатства.

Павло СВИРИДЕНКО.

м. Пирятин

Полтавської області.

«Землю — селянам, фабрики — робітникам, владу — радам». Що було далі, знаємо. В сучасній Україні землю, наш життєвий ресурс, намагаються купити олігархи. Пануючи в українській владі, вони вже упритул наблизились до омріяної мети. Діють за раніше відпрацьованою схемою з іменними майновими сертифікатами. Тоді, щоб спонукати людей продавати свої ваучери, спершу зробили їх злидарями, затримуючи виплату пенсій, зарплат, стипендій тощо. І нині намагаються повторити цей досвід, застосувавши його до скуповування землі.

Степан ВОЛЯР.

м. Івано-Франківськ.

Безумовно, серед українців знайдуться охочі продати свій пай, але не від розкоші, а через безвихідь. На мою думку, землю мала б скуповувати у них держава, створивши банк землі, як це робиться в багатьох інших країнах. Ще задовго до сьогодення нам радили берегти землю Олександр Гіталов, Надія Заглада та інші передовики і новатори сільськогосподарського виробництва, бо це наш найдорожчий скарб. Продамо землю — продамо Україну. Не робімо ж того, про що потім пошкодуємо. Остудіть свої гарячі голови, слуги народу.

Василь СНІЦАРЕНКО.

смт Чоповичі

Малинського району

Житомирської області.

«Земле, моя всеплодющая мати...» — так назвав нашу вічну годувальницю Іван Франко. І ось новоявлені Зе-мельні ліберали, не запитавши дозволу у селян, збираються її продати. І немало — мільйони гектарів! Кажуть, продаватимуть тільки своїм. Та всім добре відомо, що на українській землі хазяйнують іноземні фірми, які хоч сьогодні готові прибрати до своїх рук найкращі в світі чорноземи.

До речі, наші «рідні» покупці, якщо так станеться, легко виманять землю у селян за безцінь. І вже як власну продадуть іноземцям за значно вищою ціною. Нічого святого. Одна нажива в голові.

Василь ВЕРБИЦЬКИЙ.

с. Вороньків

Бориспільського району

Київської області.

Із ринку землі матимуть зиск насамперед доморощені олігархи й закордонні міжнародні грошові магнати, котрі, власне, й стимулюють Зеленського до продажу сільгоспугідь із молотка. Спершу вони порозбирали на брухт заводи, а нині прагнуть за безцінь оволодіти землею моїх дідів, яку радянська влада насильно колективізувала, а їх, працьовитих хліборобів, знищила як класових ворогів. А тепер нащадки тих обкомівських носіїв, тієї антилюдяної ідеології прагнуть з допомогою сучасної земельної реформи під виглядом кращого майбутнього забезпечити безтурботне і сите життя для себе, своїх онуків, а не для простих селян, про що так солодко співають. Прагнучи вчергове задурити наші голови, приспати нашу пильність.

Віталій ОНИЩУК.

с. Затурці

Локачинського району

Волинської області.