• З літопису наших днів

Обіцяли золоті гори

Олег ГРИГОРЕНКО.

Днями на Тернопільщині суд виніс вирок двом місцевим жителям за незаконну експлуатацію людей. Вони вербували земляків на роботу до Росії. Обіцяли великі заробітки, а насправді ті опинялись у рабстві.

ЧИМАЛО співвітчизників у пошуках роботи звертають свої погляди на більш «хлібне» (так їм гадається) закордоння. Звідти вистачає пропозицій, інколи, втім, доволі сумнівних. Зокрема, якийсь час у Кременці на Тернопільщині можна було натрапити на таку об’яву: «Потрібні робітники для вирощування у теплицях Краснодарського краю РФ огірків і помідорів. Позмінний графік. Заробіток готівкою 1200-1500 доларів на місяць. Безплатні житло і повноцінне харчування. Переїзд за рахунок працедавця…» Повідомлялися номери телефонів, за якими охочі заробити могли телефонувати у будь-який час.

Спокуслива пропозиція. Живеш і харчуєшся безплатно, ще й щомісяця, не надто напружуючись, кладеш до кишені майже півтори тисячі доларів. Щоправда, розважливих шукачів заробітку відразу мала б насторожити щедрість невідомого російського працедавця, готового платити за некваліфіковану городню роботу готівковими доларами, ще й забезпечувати дахом над головою та «повноцінним харчуванням». Проте, вочевидь, захмарна зарплата все ж заколихувала пильність затиснутих лещатами безробіття місцевих жителів, надто з малозабезпечених і соціально уразливих родин. Тим паче що у телефонній розмові місцеві рекрутери здавалися цілком переконливими, коли розхвалювали переваги своєї пропозиції. Підкуповувала й обіцяна можливість у будь-який момент безперешкодно повернутися додому. При цьому наголошувалось, що із собою не потрібно брати ніяких грошей. Адже проїзд безплатний, а на місці одразу аванс.

Словом, люди спокушались і сідали в автобус із такими ж, як і вони, заробітчанами. Однак після прибуття у російську глибинку «роботодавці» відразу ж відібрали у них паспорти, щоб ніхто не міг повернутися додому. Поселили у напівзруйнованих і не придатних для житла бараках. Чистої води не було, вбиральня надворі. Працювати доводилось по 11-12 годин у парнику за нестерпної вологості й температури +28 градусів.

А щоб «раби» не сачкували, за ними наглядали… китайці, які були дуже суворими і вимогливими. Їсти давали тільки тим, хто виконує норму. Під час зміни робітники навіть не мали права розмовляти між собою. У теплиці овочі оброблялися хімікатами завжди у присутності людей. Заробітки? А які заробітки? Спершу треба було відпрацювати вартість переїзду, харчів та житла. Все це окупалося через два з половиною місяці каторжної праці. А якщо потім хочеш повернутися додому, то маєш відпрацювати ще місяць, щоб оплатити зворотний шлях. Або рідні можуть передати через тих же тернопільських рекрутерів 240 доларів…

Таким чином кримінальний дует вивіз у Росію понад два десятки тернополян. Вирвавшись із рабства, вони подали заяви у поліцію. Проти вербувальників відкрили кримінальне провадження, і не одне. Втім, притягнуті до відповідальності уродженець Закарпаття спільно з матір’ю чотирьох неповнолітніх дітей найняли адвоката. На суді вони стверджували, що ніякого примусу не було, всі їхали «на заробітки» добровільно. І взагалі, заявляли вони, їхній заробіток полягав лише у перевезенні людей до місця призначення. Мовляв, вони не винні, що їхній «партнер» із Краснодарського краю так поводився з робітниками. Проте, як встановило слідство, росіяни періодично перераховували гроші вербувальникам. Не інакше, як це був відсоток від заробітної плати, яку «рабам» ніхто не виплачував.

Колегія Збаразького районного суду визнала обох зловмисників винними у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2-ю ст. 149-ї Кримінального кодексу. Вироком суду чоловіка відправили за ґрати на п’ять років і п’ять місяців, а його спільниці присудили на два місяці менше.

На жаль, подібне ошуканство заробітчан давно вже стало прик­метою сьогодення у всіх без винятку областях. Експерти дають пораду: щоб не потрапити на гачок до шахраїв, ніколи не завадить проконсультуватись у юриста. Краще заплатити йому за послугу, ніж потім рятуватись із рабства.