• Забуттю не підлягає

Повернулись у камені

Ігор ТАБІНСЬКИЙ.

У ЛЬВОВІ відкрито пам’ятник січовим стрільцям, які у 1918 році обороняли північну околицю міста. В нерівному бою з польськими окупантами тоді загинули три десятки вояків. З ініціативи ГО «Відродження Знесіння» (голова Богдан Приймич) вдячні нащадки народним коштом увіковічнили пам’ять героїв-оборонців у білому камені. Проєкт на громадських засадах розробляли архітектори Михайло Федик та інженер-конструктор Микола Лапчук. Роботу в каменю виконували брати Зеновій та Андрій Манчури.

У церемонії відкриття та освячення пам’ятника взяли участь представники духовенства, влади, громадськості.

Січове стрілецтво як явище зродилося в Галичині в період Першої світової війни у складі війська Австро-Угорщини. Легіон Українських Січових стрільців — перша українська військова частина від часу ліквідації легендарної Запорозької Січі. Усуси (так часто називають цих воїнів) стали опорою творення української державності, зокрема проголошення Західно-Української Народної Республіки. Вони мужньо боронили її від зазіхань поляків, які вважали «східні креси» своєю територією. Саме січові стрільці запровадили нову військову термінологію, розподіл на бойові частини (курінь — сотня — чота — рій), який був прий­нятий пізніше в УПА, створили новий військовий однострій. Усуси стали авторами відомих бойових пісень («Червона калина», «Чуєш, брате мій», «Ой на горі, на Маківці» та ін.), а їхні подвиги, як і їхніх нащадків, що воювали в УПА, щедро оспівані у народних піснях. До речі, січовими стрільцями були сини Івана Франка — Тарас і Петро.

Ініціатори встановлення пам’ятника склали щиру дяку жертводавцям та всім небайдужим, хто підтримав проєкт.

На фото автора: під час відкриття пам’ятника січовим стрільцям.