• Гаряча тема

Буде ринок чи гешефт?

Михайло ЛЕВЧУК.

УЧАСНИК національно-визвольної боротьби за незалежність України, колишній політв’язень, а нині фермер Кузьма Матвіюк із Хмельниччини, аналізуючи «історію однієї афери» (так називає імітацію земельної реформи), стверджує: «На нашу землю — реальну і вічну скатерку-самобранку — давно накинули оком ласі до чужого аферисти. Але досягти такої мети їм заважають… корінні жителі — українці, які є її історичними власниками. Звідси і витікають практичні спроби позбутися їх: довести до передчасної смерті чи до стану, коли вони будуть неспроможні чинити опір. Або ж нахабно обдурити і забрати останнє, що у них залишилось».

Згадалися ці слова, коли Зе-команда подала сигнал, що раніше ретельно спланована хитра «багатоходівка» має завершитися до кінця цього року: вкраїнські чорноземи повинні бути «на прилавку». Мабуть, в офісах уже сформувалася черга покупців, котрі нетерпляче переминаються з ноги на ногу.

— Нас серед них немає, — певен директор агрофірми «Медобори» Тернопільського району заслужений працівник сільського господарства України Володимир Крупніцький. — Ми у тих чергах не товпимось, а в полях та на фермах з ранку до ночі товчемося. Вже понад тридцять літ утримую господарку, яка своєю чергою підтримує село, а що буде після великого земельного гендлю, щиро кажучи, не знаю. Ніхто на рівні держави конкретно не пояснив, як той ринок діятиме, за якими правилами. Лише слухаємо порожні балачки, що після того Україна… розквітне. Яким дивом? Наївним людям забивають баки, мовляв, спродавши свої наділи, вони житимуть щасливо й безтурботно (і без роботи!). Скільки триватиме те «щастя»: рік, два чи, може, три?

…Іще йшли жнива, а в агрофірмі, мов од надокучливих мух, уже відбивались від перекупників. Не землі, а поки що вирощеного на ній врожаю. У ділків тонкий нюх, знають, що вільних обігових коштів у середніх і дрібних товаровиробників нині катма, тож злітаються бозна-звідки і намагаються збити закупівельні ціни на зерно «до плінтуса». Скажімо, за тонну прекрасної пшениці третього класу пропонують усього три з половиною тисячі гривень. Ще й шантажують: буде гірше…

Крупніцький тих гешефтників відшиває з порога, бо господарство поки що на плаву, люди мають роботу. Надходить якась копійчина від тваринництва, є власна переробка зернових, отож частину збіжжя можна притримати у коморі, поки ціни на нього «підростуть». Але недовго, бо для чергової розкрутки хліборобського кола треба закупити пальне, міндобрива, насіння…

— Всеукраїнська аграрна рада, до якої входжу, збирала підписи під зверненням до президента Зеленського, щоб не продавати землю іноземцям, — каже Володимир Григорович. — Засторога справедлива, проте ризики залишаються, бо доморощені «оптовики» чигають на неї. А державний земельний банк досі не створений. Отже, в разі відкриття ринку, ймовірно, усім заправлятимуть агентства лихварів. Підуть їхні посланці по селах скуповувати землю, аби потім дорожче перепродати її великим холдингам. Зруйнують на своєму шляху не одне агропідприємство. Люди, котрі багато років свого життя віддали сільському господарству, опиняться на узбіччі. Разом із ними — й обезземелені села, бо кому ж тоді вони будуть цікаві?