• Репортаж у номер

У спеку — про зиму

Василь ПІДДУБНЯК.

Херсонська область.

Ох і довго тривало нині у Таврії це кляте бездощів’я, ох і безжальним видалося! Лише по жнивах, змінивши «гнів» на милість, сіре небо за одну добу вилило на спрагнену землю заразом дві (якщо не більше) місячних норми опадів — 60 міліметрів!

ОДРАЗУ ж після такої рясної вологозарядки степ знову ожив, зашумів, загуркотів… За хлібним фронтом розгорнувся зелений. Для таких великих сільгосппідприємств, як дослідне господарство «Асканійське» Інституту зрошуваного землеробства НААНУ, цей фронт не менш напружений. Тільки після першого (і єдиного!) серпневого дощопаду довелося кормозаготівельникам узяти вимушену передишку, бо навіть таке гаряче сонце, як нині, не встигло підсушити землю, особливо на посівах люцерни, де під дощовицею опинилися покоси. Бо ж хто знав, чого від неба чекати…

— Та й сіно трохи під дощ попало, і добре, що не все скосили, — зауважує головний зоотехнік Олександр Дубинський, котрий разом із головним ветлікарем Юрієм Капустіним надвечір виїхали в степ, аби поговорити з людьми, підбадьорити, порадити. — Як тільки скошена люцерна підсохла, валки здвоїли, спресували у тюки і відвезли якомога ближче до ферм. Загальна площа, відведена саме під люцерну, займає три «клітки» — загалом 180 гектарів.

Не всім навіть господарникам відомо, що за інтенсивної технології вирощування люцерна може давати по 50-60 тонн зеленої маси з кожного гектара і 3-4 тонни перетравного протеїну. Причому — за низької собівартості кормових одиниць і білка.

Зупинивши свого бувалого у бувальцях вже «іноземця» — роторну косарку, механізатор Андрій Лоскутов каже, що хотілося б класти валки швидше, однак не виходить:

— Та дуже мокро, колеса провалюються, а ножі підрізають і землю. До вечора, гадаю, піде веселіше…

— Нам би ще два-три преси... — додає головний зоотехнік Олександр Дубинський, — аби щоб весь процес сінозаготівлі йшов у ногу з косовицею. Але це все в майбутньому, а зараз треба максимально експлуатувати те, що маємо.

Буквально за кількасот метрів від люцернища — поле кукурудзи на силос. Тут земля менш волога і техніка «бігає» наввипередки із сонцем, бо й силос уже в траншеї аж проситься. Досвідченим механізаторам Віктору Книшуку і Олександру Бикову ніколи вгору глянути — не встигли «забити» зеленою масою трактор з причепом, як тут же — колесо в колесо — під силосопровід підставила «борт» вантажівка. Таке враження, що вся наявна в «Асканійському» техніка зараз тут.

Головний ветлікар Юрій Капустін, показуючи на комбайн «Ягуар» Віктора Книшука, коментує необхідність саме такої техніки для господарства:

— Машина та, що треба! Ретельно перетирає і стебла, і зерно, чим гарантується максимально чиста енергія лактації, а якщо простіше, то такий корм, як оце ви бачите, забезпечує найбільшу поживність і продуктивність, особливо великої рогатої худоби.

Що цікаво. Раніше, до «прискорених реформ» в агарному секторі, у таких великотоварних господарствах, як «Асканійське», заготовляли сіно, сінаж чи силос спеціально створені кормодобувні загони. Нині ж, при наявності сучасної високопродуктивної техніки, потреба у них відпала. Той же Олександр Биков однаково професійно працює не лише на зернозбиральному комбайні, а й на прес-підбирачі — пресує солому, сіно. Взимку ж подрібнює корми, спресовані в тюках, а також сіно та солому.

…За неповних півдня у силосну траншею, розташовану безпосередньо у тваринницькому містечку господарства, «зайшло» сотні тонн зеленої маси. Тут уже велика відповідальність лягла на механізаторів, котрі старанно розрівнюють і буквально «прасують» доставлений з поля запашний корм, аби максимально видалити з нього «ворога» — кисень. Тому така ретельність!

— Кукурудза на зрошенні (а збираємо поки що не найкращі ділянки) дає близько 500 центнерів зеленої маси з гектара, — підбиває підсумки головний зоотехнік Олександр Дубинський. — Це у нас перший етап заготівлі силосу з основного посіву, що займає 170 гектарів. Потім буде пожнивна кукурудза — почнемо косити у жовтні. А це ще гектарів 170. Загалом же плануємо заготувати 10 тисяч тонн силосу.

Крім силосу, вже запасли 3,5 тисячі тонн сінажу, 2 тисячі тонн соломи. Планується заготовити 1,5 тисячі тонн сіна. Але основний сінокіс якраз підходить. Так що зимовий раціон будемо планувати за всіма науковими нормами.

— Олександре Леонідовичу, за командно-адміністративної системи господарствам завжди ставилося завдання: створити півторарічний запас кормів.

— У нас такого запасу не буде (та чи й потрібен саме такий?), але худоба голодною навіть за суворої зими чи затяжної весни не буде, хоча тваринницька галузь у нас не гірша, ніж у спецгоспах: до двох тисяч голів великої рогатої худоби, 2,6 тисячі голів овець. Додам також, що наше тваринництво представлене аж трьома племзаводами —молочної худоби породи Українська чорно-ряба, м’ясної худоби — Південна м’ясна, вівчарства — Асканійська тонкорунна.

Прикро в цьому лише одне. Надто мало на всю область таких господарств, як «Асканійське», яке очолює кандидат сільськогосподарських наук Віктор Найдьонов. Дуже мало! Та й то… Те ж молоко (а воно тут відповідає всім європейським стандартам) не в рідній області переробляється, а в сусідній Миколаївській. Тут уже вибір покупця диктують не «патріотизм», а економіка: сусіди за нього і платять більше, і розраховуються справно.

На фото автора: як манна з неба, сиплеться у кузови вантажівок кукурудзяна січка; настрій у механізатора Андрія Лоскутова говорить сам за себе.