• Продовження теми

На межі катастрофи

Павло ДОСТОЄВСЬКИЙ,

професор, почесний академік НААН України, заслужений працівник сільського господарства України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, головний держветінспектор України (1983-1999 рр.).

Як же так сталося, що раніше, як полюбляли повторювати політики, «Україна весь Союз годувала», а сьогодні, вочевидь, сама себе не може прогодувати?..

«Хто з’їв наше сало?» У публікації під цією назвою («Сільські вісті» за 31 травня ц. р.) йшлося про те, що за «сприяння» держави, зокрема українського уряду, тваринницька галузь країни перебуває в такому ж стані, як череда після голодної зимівлі. Про своє бачення проблеми розповів в інтерв’ю «Сільським вістям» доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Української академії наук, заслужений працівник сільського господарства України Віктор Пабат (газета за 26 липня). Сьогодні — ще одна публікація на продовження теми.

ЗА МАЙЖЕ три десятиліття незалежності тваринницька галузь в Україні цілеспрямовано і системно знищується. Цифри говорять самі за себе: поголів’я великої рогатої худоби за цей період скоротилось у сім разів, у т.ч. корів — у чотири рази, свиней — у три з половиною, овець і кіз — у шість разів; галузь вівчарства практично знищена. Сумарно це призвело до різкого скорочення виробництва тваринницької продукції (м’яса і м’ясопродуктів, молока і молокопродуктів). Відтак населення недоотримує вкрай необхідних білкових харчів тваринного походження, адже забезпечене ними на 40-50% від фізіологічних норм харчування, визначених ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я).

На мою думку, чому так сталося?

На рівні держави (уряд — міністерство) не знайшлося відповідальної людини-професіонала, який би знав реальну ситуацію у тваринництві, аналізував причини такого становища та вносив пропозиції, що робити і як покращити ситуацію.

Я не поділяю думки деяких фахівців, що тваринництво в Україні переживає далеко не кращі часи. Продукти тваринництва є важливою ланкою у продовольчій безпеці держави, тому ситуація у тваринництві склалась навіть не тривожна, а на межі катастрофічної, її наслідки можуть бути непрогнозовані та небезпечні.

Україна, аграрна держава, вже п’ять років — без віце-прем’єра по АПК. За цей період профільним міністерством керували непрофесіонали-дилетанти Швайка, Павленко, Кутовий, Мартинюк. Прогресивних досвідчених авторитетних фахівців-тваринників, на жаль, уже не знайти. Вибірково керують галуззю птахівництва, туди йдуть бюджетні кошти (дотація з держбюджету), бо у Верховній Раді в. о. голови аграрного комітету працює птахівник О. Б. Бакуменко. У 2018 р. агрохолдинг Юрія Косюка «Миронівський хлібопродукт», до якого належить тваринницький комплекс «Наша Ряба», отримав майже мільярд, а точніше 970 млн гривень, дотацій із державного бюджету.

Не дивно, що структура виробництва м’яса в Україні спотворена: питома вага м’яса птиці становить 70%, м’яса свинини — 23, яловичини — 7%. При тому, що м’яса свинини і яловичини у раціоні українця повинно бути вдвічі більше.

Бездумний щорічний експорт зерна у межах 40-45 млн тонн — це злочин перед своїм народом. За 2018/2019 маркетинговий рік Україна експортувала 50,4 млн тонн зерна (70% від валу) — на 10,5 млн тонн більше, ніж за минулий сезон. І це вважається черговою перемогою АПК! Тоді як спершу необхідно забезпечити своє населення продуктами тваринного походження, тобто використати збіжжя (потенційні концентровані корми) для розвитку тваринництва, а вже потім думати про експорт. У нас усе навпаки. Та й продавати сировину (зерно) в такій кількості для країни не зовсім прибутково, швидше, збитково.

Ми є свідками парадоксу: виробництво тваринницької продукції в Україні скорочується, а експорт нарощується. У цьому й криється головна причина росту цін на молочні та м’ясні продукти на внутрішньому ринку на 30-40 відсотків.

Поголів’я сільськогосподарських продуктивних тварин доведене до критичної кількості. Потрібно терміново розробляти заходи задля порятунку галузі тваринництва, залучати до цієї справи авторитетних фахівців галузі, керівників передових господарств, економістів, науковців та нагально розробити заходи на найближчі роки і на перспективу.

В областях повинні бути проведені розрахунки залежно від специфіки та наявної кількості населення, а також фізіологічної потреби у тваринницькій продукції та з огляду на щорічні обсяги виробництва м’яса, молока, яєць, риби тощо. Керівники областей — голови ОДА і обласної ради, очільник департаменту АПК повинні нести персональну відповідальність за забезпечення населення свого регіону відповідними продуктами.

Негативно позначається на стані справ у тваринництві той факт, що Україна не має достатньо власних високогенетичних високопродуктивних порід великої рогатої худоби та свиней. Високогенетичний сім’яний матеріал для осіменіння корів та телиць завозиться з США, Канади чи Європи, а для свинарства його постачають майже 20 країн світу. Державні племінні заводи, Укрплемоб’єднання, обласні підприємства та державний науково-виробничий концерн «Селекція» пішли в небуття. Ця ланка роботи сьогодні ніким не контролюється. Та й кому це робити, якщо за останні п’ять років практично повністю знищена найкраща ветеринарна служба Європи. Між іншим, Міжнародне епізоотичне бюро (МЕБ) визнавало державну ветеринарну службу України найкращою не лише у Європі.

Необхідно щорічно збільшувати державну дотацію на тваринництво, особливо для населення за утримання корови, збереження молодняку (передусім теличок, яких необхідно вберегти від забою у молодому віці). Перспективний напрямок, якщо сільгосппідприємства чи фермери укладатимуть договір з власником на контрактацію телички і вирощування її до певного віку в обмін на гроші, корми, пасовища, порося тощо. Збереження теличок від свійських корів — це один з оптимальних кроків до нарощування поголів’я у сільськогосподарських підприємствах.

Скільки вже років ведеться розмова на цю тему, а віз і нині там… У деяких районах такі кооперативи створені, необхідно вивчати досвід їхньої роботи та поширювати його. Зокрема, це стосується будівництва у сільській місцевості забійних пунктів худоби, як і вимагають сьогодні європейські стандарти. Декілька років поспіль побудова їх відтерміновується.

Селянин сьогодні залишився сам на сам — ніхто йому не надає допомогу в розвитку домашнього тваринництва. Для збільшення виробництва свинини в особистих господарствах населення необхідно підтримувати шляхом забезпечення молодняком — поросятами. Навесні ціна на поросят на ринках захмарна. Свого часу колгоспи і радгоспи реалізовували населенню протягом року 2-3 мільйони поросят (були роки — й по 4-5 мільйонів). Наразі такої можливості нема. Але за бажання можна цю роботу організувати на селі. Є проблеми з осіменінням корів, свиноматок і вівцематок.

Єдина організація у нашій державі, яка з дня незалежності підтримує і надає допомогу населенню у вирощуванні худоби і птиці, — корпорація «Укрзооветпромпостач». Ми виробляємо на власних заводах комбікорми, білково-мінерально-вітамінні добавки, премікси, замінник молока для годівлі телят, ветеринарні препарати тощо. Маємо на всій території України 33 філії та ветаптеки, які забезпечують реалізацію нашої продукції на місцях. У нас добре розвинена логістика, згідно із заявками з місць і по графіку ми доставляємо корми і ветеринарні препарати у торговельні точки.

Спеціально для населення видали масовим накладом рекомендації щодо годівлі та утримання худоби і птиці в особистих підсобних господарствах, щоквартально випускаємо накладом 30-50 тис. примірників газету «Добрий господар», яку безкоштовно роздаємо відвідувачам наших регіональних точок торгівлі.

Без реального та об’єктивного аналізу ситуації у тваринництві і чіткого плану, що робити в найближчі роки і на перспективу, ми не зупинимо в подальшому спад у цій галузі. За останні п’ять років я звертався з цих питань до голови ВР, двічі — до президента України з відкритим листом, до прем’єр-міністрів Яценюка і Гройсмана, до президента НААН України, писав статті до газети «Сільські вісті» тощо. Усі мої звернення повертались у Мін­АПК, а там нікому професійно оцінити реальну ситуацію, тож я одержував формально-бюрократичні відписки. Яка у нас проблема з листами, що потрапляють у вищі владні структури? Клерки-бюрократи не вникають у суть листа, механічно згідно з ч. 3-ю ст. 7-ї Закону України «Про звернення громадян» надсилають у відповідне міністерство на розгляд. Але ч. 7-ма цього Закону забороняє направляти лист на розгляд у відомство, на адресу якого спрямоване звинувачення. Керівники листів не читають. А шкода…