• Віршований вінок

_{Дещо про кадри}

Микола ВОЗІЯНОВ.

м. Харків.

Паперові самоквіти —

З ними клопоту нема:

Їм що пити, що не пити,

Буде літо чи зима...

Золоті протезні зуби —

Де поставили — стоять.

Їм ніякої рахуби,

І ніколи не болять.

Вибачайте, Бога ради,

За невтішнії слова.

Отакі державні кадри

Ми цінуємо, бува.

_{За народ}

Пан Данило на фуршетах

(Належить по чину)

Піднімає вище всіх

За народ... чарчину.

П’є і їсть за трударів

Міста і села.

Йому місію таку

Доля відвела.

Вже й не хоче — треба пить:

Столи накривають.

Я б теж... випив за народ!

Та... не наливають.

_{Є така партія}

Тиждень жіночка чекала

Федора з базару.

— Де тинявся?! — докоряє.

— Повний перегару...

— Тихо, жінко! —

гримнув Федір. —

Ти мене не зли.

Ми тут партію теличок

З кумом привезли.

— Та я що? Та я нічого...

Це діло твоє.

А хіба вже і така

Партія в нас є?..

_{Вітали із призначенням}

До районного судді,

Наче на побачення,

До квартири йшли дядьки,

Вітали з призначенням.

Оберемками несли

Троянди, жоржини...

Від дарунків дорогих

Коцюбились спини.

Кожен в очі зазирає,

Солодко вітає...

Розгубилася суддя,

У сина питає:

— Вперше бачу, хто вони,

Шановні добродії?..

— Мабуть, це, —

сміється син. —

Потенційні злодії.