• З інших видань

Горе переможцям

Павло КАЗАРІН,
публіцист. nv.ua.

Володимиру Зеленському не позаздриш. Відтепер у нього немає шансів кивати на обставини. У легендах, що гуляють містом, стверджується, що рішення йти в політику Володимир Зеленський ухвалив після заборони серіалу «Свати». Політика втрутилась у справи шоу-бізнесу, і шоу-бізнес вирішив відповісти. Втім, кажуть, стартові амбіції зводилися лише до 3—4-го місця на президентських виборах і до 10% — на парламентських. Але щось пішло не так.

ТЕПЕР у його розпорядженні самостійна більшість. Безпрецедентний рівень підтримки. Шанси на редагування Конституції. Український виборець зробив усе, про що його просив Володимир Зеленський. І тепер президенту доведеться віддавати борги.

Українські громадяни голосували не за політичну партію «Слуга народу». Давайте чесно — її просто не існує. Це зібрання не знайомих між собою людей, багато хто з яких є носіями протилежних цінностей. Люди голосували за самого Зеленського. За власну мрію про ліпше життя. За світле майбутнє і проти всього поганого.

Ставка спрацювала. Нове перемогло старе. Володимир Зеленський одержав усе, про що тільки може мріяти політик. І в цьому ж його трагедія.

Бо тепер не вдасться списати ненастання епохи щастя на підступні дії парламенту. Не вдасться перевести стрілки на уряд. Не вдасться звинуватити в усьому партнерів із коаліції. Володимир Зеленський може не озиратися на систему стримувань і противаг, тому що цієї системи більше немає. Відтепер все у країні — його персональна відповідальність.

Перші місяці ще можна списувати негатив на опір старої системи. Влаштовувати на камери розноси чиновникам. Телефонувати безпосередньо мерам і головам облрад. Вимагати відставок і заяв «за власним». Але рано чи пізно президенту доведеться зануритись у реальність із головою. І тут на нього чекає низка відкриттів.

Наприклад, те, що українські проблеми породжені не тільки саботажем чиновників. Їх причини ховаються не тільки у старих корупційних схемах. Те, що прирікає країну на її нинішнє існування, — це тканина суспільного договору. В рамках якого громадяни хочуть жити не за законом, а по справедливості. І кожен цю саму справедливість готовий трактувати на свою користь.

Володимиру Зеленському належить виявити, що українські громадяни хочуть несумісного. Низьких податків і високих пенсій. Боротьби з корупцією і топ-чиновників, які живуть на зарплату рядового «бюджетника». Низьких тарифів і європейських стандартів.

Йому належить дізнатися, що з України не вдасться побудувати Німеччину. З тієї ж причини, через яку не вдалося стати Німеччиною сусідній Польщі. Варшава почала проводити реформи майже тридцять років тому — і все одно приречена залишатися в позиції того, хто наздоганяє, відносно Берліна. На її тлі українські мрії про одномоментне потрапляння у «перший світ» досить наївні.

Володимиру Зеленському належить дізнатися, що реформи не обов’язково бувають популярними. Що будь-яка успішна економіка — це насамперед простір чесної конкуренції. Що український виборець здебільшого сприймає реформи як скорочення витрат і зростання доходів. А боротьбу з корупцією — нерідко як боротьбу з багатими.

Йому доведеться виявити, що українські олігархи мають у власності ресурси, порівнянні з тими, які є в розпорядженні держави. Що боротьба з фінансово-промисловими групами загрожує діями у відповідь. Йому доведеться дізнатися про регіональних баронів і феодальний характер відносин.

Йому випаде з’ясувати, що мир на Донбасі залежить лише від волі Кремля. Що будь-які вияви лояльності сприймаються Москвою як недостатні. Що Кремль готовий бачити Україну тільки як кумедний етнографічний елемент в імперській палітрі. А її громадян — як регіональний різновид «єдиного народу», котрий просто смачно куховарить і непогано співає.

Володимир Зеленський приречений дізнатися, що Україна — це бідна країна Східної Європи. Стабільність якої багато в чому залежить від лояльності західних кредиторів. І що гроші Києву готові давати під цілком конкретні зобов’язання. І багато які з них зовсім не вписуються в обивательські очікування.

Великою мірою президент приречений опинитися на роздоріжжі. Він зрадить або очікування своїх виборців, або інтереси країни. У першому випадку його рейтинг дуже швидко піде в піке. Або він може поборотися за народну любов — і розплатиться за неї майбутнім країни.

Але хоч який варіант Володимир Зеленський не обрав, перекласти провину не вийде.