• З літопису наших днів

Джуринські вапнякові «копанки»

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Шаргородський район

Вінницької області.

На фото автора: вхід в одну із вапнякових шахт.

Днями прес-служба Державної екологічної інспекції у Вінницькій області розповсюдила інформацію про результати обстеження закритих шахт з видобутку вапняку у Джурині Шаргородського району. Комісія виявила, що в копальнях невстановленими особами проводиться самовільне видобування каменю. Інспектори зафіксували свіжі сліди шин транспортних засобів у штольнях шахт і біля них, запаси видобутого бутового каменю і подрібненого вапняку, складованих біля штолень. Також є місця, обладнані естакадами для зручності завантаження.

СИТУАЦІЯ в Джурині загострилася останнім часом до критичної межі, але вона виникла не сьогодні, а тягнеться відтоді, коли грошовиті ділки «підминали» під себе економіку держави. Тоді падали і не піднімалися з колін навіть потужніші, ніж ТОВ «Джуринське шахтоуправління», підприємства. Міцними лещатами обставин його загнали в боргову пастку, з якої тут не бачили світла в кінці тунелю. Над підприємством із багаторічною трудовою славою нависла загроза закриття.

— Хоч як ми того не хотіли, але так воно й сталося, — згадує колишній керівник колективу Олександр Гайдамащук. — Мені випало бути останнім директором не з власної волі похованого шахтоуправління. На цій посаді я перебував шість років, а до того працював тут майстром. Добре пам’ятаю період, коли шахтоуправління входило до структури колишнього вже об’єднання «Вінницяоблбудматеріали». Мали відшліфований виробничий цикл і гарантований ринок збуту продукції. Ніхто й гадки не мав, що настануть інші часи.

А вони, немов снігова лавина, підминали все на своєму шляху, розчищаючи дорогу до незворотного банкрутства. За словами О. Гайдамащука, наприкінці 2013 року на підприємстві склалася напружена ситуація, коли не було коштів на перерахунок пільгових пенсій, а також утворився дисбаланс у ціновій політиці — затрати на видобуток вапнякових блоків майже прирівнялися з їх реалізаційною вартістю. І це при тому, що помітно зменшився попит на самі блоки — люди стали менше займатися будівництвом, а готова продукція накопичувалася в штольнях… Подібне ми пережили в першу хвилю кризи 2008-2009 років. Щоб утриматися на плаву, довелося спродати чимало основних засобів виробництва. Тоді вистояли, а з чергового руйнівного спаду економіки не викарабкалися.

За висновками геологічних досліджень, у джуринських шахтах ще є чимало запасів каміння, але воно залишалося недосяжним наявному на той момент нашому технічному оснащенню — потрібно було пробивати нові проходи і нести великі фінансові витрати. Виходило, що треба працювати на перших порах у збиток. Такої розкоші ми не могли собі дозволити…

На той час я зрозумів — ми зайшли в глухий кут. Підприємство було приватизоване, тож вирішили знайти покупців на весь майновий комплекс шахтоуправління. Такі люди об’явилися в Харкові, де зареєстрована їхня юридична адреса. Торгувалися недовго, отримали запевнення партнерів, що найближчими місяцями вони відновлять випуск блоків на новому обладнанні, збережуть колектив, і, відповідно, люди матимуть роботу…

Одразу після підписання договору купівлі-продажу у Джурин приїхало п’ять КамАЗів, якими вивезли у невідомому напрямку демонтоване обладнання восьми діючих каменерізальних машин, запчастини до них, рейкові електровози і сотні метрів дорогих електричних кабелів. Дивно, але такий розвиток подій нікого у громаді села не насторожив. Заспокоївся і Олександр Гайдамащук, який поспішно позалатував боргові дірки і, як кажуть, умив руки…

— Нові власники шахтоуправління не лише не дотримали слова про оновлення виробництва, а й зовсім розчинилися в просторі — не відповідали на телефонні дзвінки і жодним чином про себе не заявляли, — каже голова Джуринської сільради Валентина Яковишена. — Не відбулася і необхідна за такої ситуації перереєстрація підприємства, воно й донині носить стару назву — ТОВ «Джуринське шахтоуправління». У нас немає жодних документів про зміну власника, а бюджет громади не наповнюється коштами. Після недавніх перевірок я направила у Харків офіційного листа на юридичну адресу Фінька Данила Геннадійовича з проханням підтвердити чи спростувати наявність ліцензії на роботу гірничих шахт і документів на земельні ділянки під ними. Відповіді чекатиму у встановлений законодавством термін, а якщо вона не прийде, то в межах своїх повноважень ініціюватиму вирішення питання в юридичній площині. Відтягувати далі ми всі не маємо права, бо нещастя може статися кожної миті і з кожним, хто відважується на ризикований крок самовільного видобутку вапняку…

Такої ж самої думки і головний спеціаліст з питань екології та охорони довкілля відділу агропромислового розвитку Шаргородської райдержадміністрації Олексій Черкевич. Він аргументовано доводить, що продовження розробок корисних копалин у штольнях недіючих шахт на родовищах «Лиса гора», «Козацький горб» (дільниця №12) та «Джуринське» (дільниця №3) дихає… бідою. Там до трагедії один крок. У багатьох місцях поперегнивали дерев’яні опори, стіни зменшилися до 40 сантиметрів, повністю відсутні електрокомунікації. Блоки вирізають бензопилами і вивозять мото­блоками, що створює високу загазованість у штольнях…

— До самовільного видобутку каміння і його побічного матеріалу, мучки, я не причетний, — відхрещується Олександр Гайдамащук. — До шахт не маю жодного стосунку. Хоча й можна зрозуміти підпільних каменерізів. У жодному випадку я не виправдовую їхніх дій, але таким ризикованим способом люди заробляють на прожиття… Якби не було попиту, то не було б і ходок у покинуті вапнякові копанки.