• Бувальщина

Зробив вибір

Пилип ЮРИК.

м. Запоріжжя.

Андрiй — чоловiк досить флегматичний. Перед тим як щось зробити, — довго, аж надто, думає. Потiм ще довше збирається. Виконує будь-яку роботу повiльно-повiльно. Пiдганяй його чи нi — нiчого не вийде. Буде спокiйним, як дверi. Навiть не огризнеться задля годиться.

Завiв Андрiй собаку. Мовляв, дiти в школi, вiн i дружина — на роботi, а сторож у квартирi потрiбен. Але ж цуценятко те почало пiдростати й шкоду робити: то дверi пошкрябає, то простирадло стягне з лiжка та пошматує, то вiдро з водою на кухнi переверне. Тому Надiя, дружина, почала наполягати, щоб Андрiй або продав пса, або комусь подарував, скажiмо родичам у село. Але чоловiк, як завжди, просто мовчав.

Терпець у дружини увiрвався, коли собака заподiяв нову рахубу. Чоловiк якраз вечеряв на кухнi, повернувшись iз роботи. Вбiгає перелякана Надiя та з порога:

— Ось глянь, Андрiю, твiй улюбленець Пiрат моє взуття погриз! Iталiйськi чобiтки, французькi черевички, новесенькi польськi босонiжки — все це доведеться тепер викинути. Самi збитки! Отже, вибирай: або я залишаюся з тобою, або пес! Двом нам тут не жити! Я чекаю вiдповiдi.

Вражений до глибини душi таким ультиматумом, Андрiй неквапом пiдвiвся, дiстав iз холодильника пiвлiтрову пляшку горiлки, вiдкоркував, налив келиха, поволi випив, обхопив голову обома руками й помалу жував. Потiм вiн потихесеньку наливав другу чарчину й процiджував горiлку помiж зубами. Довго занюхував хлiбом, вiдламував шматочок i вкидав до рота. Знову помалу наливав i випивав та закусував, аж поки в пляшцi не залишилося й краплини. Нарештi встав i звернувся, карбуючи кожне слово, до дружини, яка так i стояла весь час у дверях мов закам’янiла:

— Так, Надю, я вирiшив. Тут залишається пес! Бо якщо залишишся ти, то мені доведеться купувати тобі нову взуванку...