• Про те, що болить

Бізнес, який калічить долі

Олена КОЩЕНКО.

Залежність від азартних і комп’ютерних ігор давно постала гострою соціальною проблемою нашого часу. За масштабами його поширення серед населення Україна опинилася серед лідерів.

«ІГРОВИЙ РОЗЛАД» — таку недугу офіційно занесено до Міжнародної класифікації хвороб. Цього року у травні відповідну ухвалу винесла 72-га сесія Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я.

Згідно з новими медичними критеріями, ігроманія має високу ступінь звикання та перетворює людину на раба, готового жерт-вувати всім заради гри. Ця проблема взагалі не обирає, хто ти, скільки у тебе грошей, чи маєш освіту, великий у тебе прибуток чи малий. «Азартною лихоманкою» хворіють, як правило, непитущі, цілком нормальні люди, часто з вищою освітою та хорошою сім’єю. І питання навіть не в тому, скільки ти програєш: 100 гривень чи мільйон (люди програють від машин, квартир, навіть бізнесу до речей із дому). Воно, радше, в іншому. У тому, що людина при цьому стає одержимою, стирається грань між реальним життям і грою. Гравець, який потрапив у залежність, поступово відсторонюється від близьких, він періодично впадає у своєрідний транс — стан відчуженості від навколишнього. Такі люди схильні не лише до здійснення дрібних крадіжок, а й убивств і самогубств.

На жаль, у нашій державі немає офіційної статистики, скільки саме через це руйнується родин і навіть гине людей. Але є оперативні зведення МВС, неофіційні відомчі звіти та дослідження, які свідчать про вражаючий масштаб проблеми для українського суспільства. Так, щонайменше 8% співвітчизників сьогодні є хворобливо залежними від азартних комп’ютерних ігор, а тих, хто цим «розважається» вряди-годи (як-от у день зарплати, яку не доносить до сім’ї, бо відразу ж спускає її на ставки), — більше у рази.

Зокрема, торік у грудні Луцьк сколихнула страшна звістка: повісився юнак, студент медичного коледжу з Рожищенського району. З’ясувалося, хлопець був азартним гравцем і вліз у чималі борги. Не знаходячи виходу, вирішив покінчити з життям. А місяцем раніше інший його земляк — доведений до відчаю батько 30-річного сина-ігромана — зателефонував до відділка поліції з повідомленням про «замінування» одного зі «Спортлото». Так чоловік хотів домогтися закриття закладу, в якому його нащадок безнадійно просаджує гроші. Він повиносив усе цінне з хати, набрав кредитів…

Подібні повідомлення стали гіркою прикметою сьогодення. Бо повсюди в Україні процвітає ігровий бізнес, заклади якого заманливо обіцяють «золоті гори» виграшу. І це попри те що ще 2009-го у державі було ухвалено закон, котрим забороняється організація будь-яких форм азартних ігор: букмекерських контор, казино, залів ігрових автоматів, інтерактивних ігрових клубів тощо. Згодом у 2011-му парламентарі поставили поза законом ще й інтернет-казино незалежно від країни місцезнаходження сервера. Тоді ж усі раніше видані ігорним компаніям ліцензії утратили чинність. Виняток становили, як було сказано в законі, лише «організація і проведення Української національної лотереї». Відразу треба зауважити, що від держави у неї лише назва. Це законодавча бутафорія, роз’яснюють юристи. Тому що Мінфін видає ліцензії на її проведення приватним компаніям. Фактично будь-хто сьогодні може організувати свою «державну лотерею». Достатньо лише на таку діяльність купити ліцензію.

Що й зробили власники казино і ігрових автоматів. Замість того щоби позакривати свої салони, на вікнах у тих же приміщеннях просто поміняли вивіски. Навіть усередині нічого не змінилося. Заклеєні вікна, напівморок, легка музика, спиртні напої, які нерідко можна купити прямо в залі, часто цілодобовий режим роботи. Все це для того, щоб клієнти розпалились і не помічали плину часу. Просто грали у свою хитру «національну лотерею». Зараз «Українська національна лотерея» під якими тільки приватними вивісками не працює. Є «Космолот», «Фаворит», «Парі матч», «Національна лотерея золотий кубок», «Лото платинум», «Baza bet», «Fortuna live». А ще є «Лото-забава», «Спортліга», «Мегалот», «Золотой тріумф», «Золота підкова»…

Усі вони де-юре легальні державні лотереї, а де-факто — підпільні гральні заклади, які приносять своїм власникам шалені прибутки. Ще й добре годують так званих кришувальників.

Ставлення ж високопосадовців до цієї пухлини, яка розповзається по суспільству, м’яко кажучи, дивує. Так, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков 2014-го публічно пообіцяв закрити всі нелегальні гральні клуби і пригрозив керівникам обласних управлінь МВС персональною відповідальністю за їх існування. А згодом сам же почав закликати Верховну Раду… легалізувати гральний бізнес в Україні. Дивна полярність у зміні думки, чи не так?

До речі, про легалізацію. У меморандумі МВФ Україна в обмін на надання їй кредиту пообіцяла узаконити азартні ігри, причому вже до кінця нинішнього року. Щоби таким чином отримати додаткове джерело прибутку до держбюджету. Втім, чи матиме це очікувану фінансову бюджетну віддачу? Як-от у багатьох розвинених країнах світу, де азартний бізнес, і справді, приносить прибуток, за який будують дороги, дитсадки і школи. На жаль, Україна не належить до цивілізованих суспільств. Експерти застерігають, що без достатньої ревізії всієї пронизаної корупційними зв’язками системи правоохоронних органів, а також представників грального бізнесу, грошові джерела не потечуть до держбюджету. Натомість ще більше розв’яжуться руки до всіляких тіньових гральних схем у власників цього бізнесу.

Тим часом «державні лотереї» і далі продовжують «осаду» не лише великих міст і містечок, а й невеликих селищ і навіть сіл. Останнім часом стали з’являтись як гриби після дощу на місці закритих продуктових крамниць, перукарень, кафе, яким через економічну кризу все важче витягти оренду приміщення. Тоді як у лотерей, навпаки, — жодних проблем. Ремонт у новому приміщенні робиться блискавично! А потім у ньому руйнуються людські долі. І всю Україну сколихують історії про віддані у заставу квартири, програні позичені гроші, які доводиться віддавати батькам-пенсіонерам, про розлучення міцних раніше сімейних подружжів, відміну весіль і заручин, замовні вбивства як «відпрацювання» боргу казино…