Середа, 8 травня 2019 року № 36 (19683)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19683/print.php?n=42188

  • Світлий промінь

Доглянута старість

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

На фото Миколи Тищенка: директор центру Наталія Гончар (праворуч) та завідувач відділення Олена Коваленко із підопічним.

Територіальний центр соціального обслуговування Менської міськради руйнує стереотипи, які склалися щодо «будинків престарілих». У стаціонарному відділенні терцентру, в якому опікуються самотніми людьми, панують чистота, затишок, доброта й любов. Старенькі, які волею долі опинилися тут, знають, що завжди можуть розраховувати на допомогу й підтримку.

Після об’єднання стало краще

СТАЦІОНАРНЕ відділення для постійного і тимчасового проживання людей поважного віку територіального центру розміщене в селі Стольне у будівлі колишньої амбулаторії. Частині приміщення — понад сто років. Різьблені ґанки, ліпнина на стелях, товсті стіни — колись усе робилося, як кажуть, на совість. Ми застаємо на ґанку компанію пенсіонерів. У кожного з них своя життєва історія, здебільшого сумна.

Ніна Іванівна Іванова найговіркіша. Розповідає, що в стаціонарі вже півроку. Сама родом із Донбасу. У молоді роки приїхала у Величківку (село Менського району. — Ред.) на заробітки, де й укорінилася. «Вийшло так, що залишилася сама і без даху над головою, — розповідає жінка. — Діватись було нікуди. Коли ж потрапила сюди, то здалося, що приїхала в санаторій».

Завідуюча відділенням Олена Коваленко каже, що таких, як Ніна Іванівна, у неї 37 чоловік. Переважно це самотні пенсіонери та особи з інвалідністю. «Якщо в людей є рідні, які повинні за ними доглядати, то їх нам заборонено приймати, — пояснює Олена Олексіївна. — Але існують винятки. Наприклад, коли родичі відбувають покарання у в’язниці або є алко- чи наркотично залежними».

Донедавна стаціонарне відділення перебувало на балансі району, а коли утворилась ОТГ, фінансується Менською міськрадою. Після перепідпорядкування — зміни тільки на краще! «Із забезпеченням у нас проблем нема. Зарплатних боргів також, — розповідає завідуюча. — Коли відділення перейшло на баланс Менської ОТГ, помітно поліпшилося харчування наших підопічних, ми замінили старий опалювальний котел на новий, тож цієї зими температура в приміщенні трималася на позначках 21-22 градуси».

Годують тут чотири рази на добу.

— Ми докладаємо всіх зусиль, щоб раціон був повноцінним і відповідав санітарним нормам, напівфабрикатів не закуповуємо, страви готуємо самі, — каже директор установи Наталія Гончар. — Більшість витрат, звісно, лягає на плечі міськради, бо тих грошей, які ми за законом одержуємо від підопічних, а це — 75 відсотків із пенсій, не вистачає навіть на харчування. Не кажучи вже про білизну, ліки, опалення, зарплати персоналу...

До речі, про персонал: у Стольненському відділенні 18 постійних працівників. Ще чотирьох залучають як сезонних. Це кочегари. Є своя медсестра, а двічі на місяць до стареньких приїздить лікар.

Забезпечуючи доглядом мешканців закладу, тут не забувають і про тих, хто покинув цей світ. Щороку на гробки соціальні працівники прибирають їхні могилки, висаджують квіти.

Рідніші за рідню

НАЙСТАРІШІЙ жительці відділення цього року виповниться 92 роки. Вона тут із 2008-го — од відкриття. Ще одна довгожителька — Ганна Петренко з Дягової — розміняла дев’ятий десяток. Цієї весни їй виповниться 91! На старості Ганна Конанівна залишилася сама, поховавши двох синів та чоловіка. А тут, у Стольненському відділенні терцентру, вона знайшла свій другий дім. «Я вдячна цим добрим людям, що прихистили мене», — каже старенька.

Нелегка доля й у 82-річного Якова Кононовича Мацкевича. Народився в Коростені, одружився в Одесі, тривалий час працював у Росії, віку доживав у Стольному, працюючи водієм. «Мій менший син загинув в Афганістані, старший із жінкою та онуком розбились в аварії. На старості я залишився сам-один, як палець. Тут я вже сім років. — говорить Яків Кононович. — Знаєте, до нас тут, як до дітей, ставляться».

«Я у будинку вже сім років, — долучається до розмови Валентина Москаленко зі Стольного. — Харчування хороше. І взагалі у нас тут красиво. Он, бачте, килими на стінах, у кімнатах тепло».

За словами Наталії Гончар, окрім стаціонару, в закладі ще діє відділення допомоги вдома. Робота соціальних працівників терцентру складна та відповідальна. Кожен із них має бути терплячим і працьовитим, адже мова про особливих людей. Таких у Менській громаді — понад чотириста. А обслуговують їх усього 43 соцпрацівники.

У кожного підопічного своя група рухомості. «Якщо людина погано пересувається, то соціальний працівник відвідує її тричі на тиждень, — розповідає Наталія Вікторівна. — Наші фахівці виконують усе, про що їх просять підопічні, — від закупівлі ліків, оформлення субсидій аж до прання білизни, приготування їжі та обробітку городів».

Спостерігаючи за роботою працівників терцентру, розумієш, що старість може бути щасливою. Для цього потрібно не так уже й багато — щира турбота, увага й душевне тепло.