• Сокровенне

Де ти, моя Надіє?

Степан АБРАМ’ЮК.

с. Рудники

Снятинського району

Івано-Франківської
 області.

ЖИТТЯ промайнуло непомітно — роки спливли, як весняна вода. Ось і старість підкралася. Часто згадую пережите, роботу, друзів, усіх їх бачу в своїх снах. Нещодавно наснилася мені й дівчина з моєї юності — Надя, моя Надія. Говорили з нею, згадували, все так реально було. Прокинувся... День минув, а Надя все не йде з моєї голови...

Познайомилися з нею біля міста Іркутськ зовсім молодими. Я там служив в армії, був командиром станції кругового огляду стану повітряного простору. Розташувалися ми в гарному місці поблизу лісу. Майже поруч був невеличкий хутір — усього кілька хат, порожньою стояла й колишня ферма. Приміщення було нове, тож його прилаштували під гуртожиток для студентів, яких привозили працювати на колгоспних полях. Поля відділяли хуторець від нашої станції, далі за нами простягалася дика тайга.

Якось студенти приїхали на прополювання овочевих культур. Увечері мої солдати пішли з ними знайомитися. Вони й доповіли, що серед студентів є дівчина з України. Це була Надя. Вона зраділа нашому знайомству, тому, що ми земляки. Нам було про що поговорити. А потім листувалися.

Після демобілізації я повернувся додому в Україну. Тоді ж одержав листа від Наді, де вона повідомляла, що успішно закінчила Іркутський педінститут, переїхала до своїх батьків у Волочиськ Хмельницької області. Вчителює у сільській школі.

Ми листувалися й далі. Я закінчив Снятинський технікум культурно-освітніх працівників, влаштувався на роботу в Коломию. Приїжджав на гостину до Наді у Волочиськ, а вона до мене. Та спільна доля у нас не склалася. Поволі наші дороги розійшлися. З якої причини? Не маю відповіді й зараз…

Як склалося твоє життя, Надю? Відгукнись! Згадай друга своєї юності.