• З приводу

Вища освіта подорожчає

Олена КОЩЕНКО.

Вже через рік навчання на платній основі в державних закладах вищої освіти може істотно здорожчати — пересічно на 25-40%.

ІЗ ТАКИМ законодавчим «почином» виступив уряд, підготувавши відповідну постанову. Проект документа «Про деякі питання запровадження індикативної собівартості» вже виставлений Міністерством освіти для публічного обговорення. Аргументація така: держава вкладає у навчання студента більше, ніж за нього платить контрактник.

І справді, побутує практика, коли університет чи інститут за навчання бюджетника «виставляє» державі і контрактникові різні суми. Зокрема, перша торік на навчання одного студента за своїм замовленням витрачала пересічно (і це без стипендіального фонду) близько 39 тисяч гривень на рік. Тоді як студент-контрактник міг платити лише 15 тисяч гривень на рік. При цьому обидва навчалися за однією спеціальністю, ще й в одній групі. Зрозуміло, що і на конт­рактника, і на того, хто навчається на місці державного замовлення, заклад вищої освіти витрачає практично однакові ресурси.

 Давно і добре відомо, чому навчальні заклади так роблять. Щоби частину своїх витрат перекласти на держбюджет і при цьому привабити якомога більше контрактників. Тож виходить, що держава сьогодні просто переплачує за підготовку потрібних їй фахівців, а контрактники, навпаки, — недоплачують.

Щоб зрівняти вартість, Міністерство освіти хоче запровадити в державних університетах та інститутах уже окреслену в урядовій постанові так звану індикативну собівартість вищої освіти, яка полягає у законодавчому запровадженні мінімальної ціни навчання. Тобто держуніверситетам встановлять межу, нижче якої вони не зможуть опустити ціну на контракт, навіть якщо захочуть. Згідно з винесеним на громадське обговорення проектом відомства, вже з 2020 року вартість навчання на контракті не повинна бути нижча 60% витрат на навчання бюджетника, 2021-го — 70 і 2022-го — 80%...

Тобто університетам хочуть дати рік для того, щоб адаптуватися, зменшити чи довести до нормального рівня вартість держнавчання, або ж вони будуть змушені піднімати ціни на контракт у 2020 році. А мінімальна ціна розраховуватиметься від середньої собівартості навчання за попередній рік.

Щоправда, контракт зросте лише для 34 найпопулярніших на сьогодні серед абітурієнтів спеціальностей. Передовсім ідеться про різного профілю юристів, економістів, податківців, медиків (включаючи й ветеринарів та фармацевтів), архітекторів, дизайнерів, мистецтвознавців, менеджерів, політологів, психологів, соціологів, філологів іноземних мов, журналістів і фінансистів. Тому що, за визнанням самого МОН, за іншими спеціальностями держзакладам вищої освіти часом «доводиться радіти будь-яким контрактам». Так, на технічні, природничі, педагогічні спеціальності, як і на філологів — знавців української та кримськотатарської мов і літератур, а також фольклористів нерідко буває недобір на бюджет. То куди ж там запроваджувати для охочих заплатити ще й «індикативну вартість»?

Як зазначають експерти, це фінансово вдарить по держ­університетах. Якщо для вищих навчальних закладів великих міст це, можливо, не так і критично, то для невеликих регіональних — це потужний економічний трус. Адже спостерігатиметься збільшення конкурсу на бюджетні місця і недобір на контрактні.

Зрозуміло, що нововведення не відчують ті заклади вищої освіти з іменем, які й раніше на найзатребуваніші спеціальності в контракт закладали високу ціну. Взяти хоча б Київський національний університет імені Тараса Шевченка, де міжнародники і юристи вже й так платять 52 тисячі гривень на рік, журналісти — понад 45 тисяч. В Національному університеті «Києво-Могилянська академія» навчання на контракті за спеціальностями «право», «міжнародні відносини», «суспільні комунікації та регіональні студії» коштує 46 тисяч на рік. В Національному медичному університеті імені Богомольця контракт на стоматологію тягне 37 тисяч гривень на рік…

Хай там як, але новація МОН загалом боляче вдарить по тих родинах, в яких батьки мріють про обов’язкову вищу освіту для свого сина чи доньки і прагнутимуть будь-що-будь дати її дитині. А оскільки економічного дива, як і істотного зростання добробуту населення в Україні найближчими роками не передбачається, то є ризик, що частина студентів не зможе собі дозволити таке дороге навчання. Погодьтеся, різниця відчутна: щороку платити за навчання у виші 15 чи 30 тисяч.

У проекті постанови не сказано ані слова про приватні заклади вищої освіти. З одного боку, це добре, тому що ніхто не повинен диктувати мінімальні ціни суб’єктам господарювання. А з іншого, зауважують експерти, приватні ЗВО, не піднімаючи ціни або не так значно підвищуючи її, можуть відбити у державних чималу частину контрактників.