Сильніші, ніж їх хотіли бачити

Михайло ГУБАШ.

Донецьк, 5 березня 2014 року. Мітинг патріотів на підтримку України. Ще ніхто не знає, що їх чекає за кілька днів… Фото Reuters.

Щороку починаючи з 2015-го 13 березня на майдані Незалежності переселенці з Донбасу проводять акцію пам’яті кривавого мітингу у Донецьку. Того дня 2014-го на мітингу на підтримку єдності України на площі Леніна у столиці шахтарського краю проллялася перша кров. Від ножового поранення загинув 22-річний студент-«свободівець» Дмитро Чернявський — доброволець самооборони, яка охороняла учасників проукраїнської акції від агресивно налаштованого натовпу, в тому числі й завезеного з російського Ростова-на-Дону.

ЯКЩО раніше, у перші роки, на майдані збиралася понад сотня вихідців із Донеччини та Луганщини, то цього разу на заході налічувалося близько 50 учасників. Утім, за словами організаторів акції, це логічно. «Як на переселенців — людей чимало. Річ у тому, що від ВПО (внутрішньо переміщених осіб. — Ред.) не варто очікувати якоїсь надактивності. Бо переселенці почуваються незручними, ущемленими. Це не ті люди, які сміливо можуть говорити про свої порушені права. Дуже рідко хто з них наважується на певну активність», — пояснила співорганізатор акції, представник ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини» журналіст Тетяна Заровна.

«Нас і справді з кожним роком тут, на майдані, збирається дедалі менше, але ми все одно стійкі. І за ці п’ять років я зрозуміла дві речі. По-перше, що рятування потопаючих — справа рук самих потопаючих. Це стосується, зокрема, державної допомоги нам як переселенцям. А по-друге, ми виявилися сильнішими, ніж нас хотіли б бачити і з цього, і з того боку. Ми вижили, ми тримаємося разом, і в цьому наша сила», — доповнила правозахисниця Тетяна Матяш.

Під час мітингу активісти наголошували на бездіяльності Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб (МінТОТ), яке, на їхню думку, перетворилося на відомство збагачення чиновників і піару окремих осіб. «МінТОТ — абсолютно марне міністерство. Ми — «Українська народна рада Донеччини та Луганщини» — були серед тих організацій, які закликали до його створення. Ми сподівалися, що це буде профільне міністерство, яке піклуватиметься про реалізацію прав людей, що постраждали в результаті війни, — як переселенців, так і тих, хто залишився на окупованій території. Але за весь час існування МінТОТ переконалися, що воно просто засіб «прокорму» людей, які в ньому працюють. Це марне відомство, яке нічим не займалося, його результативність — нуль. Очолюване міністром Вадимом Чернишем, воно, по суті, існує для піара його заступників Георгія Туки та Юрія Гримчака і щоб ці заступники отримували хорошу зарплату», — вважає Тетяна Заровна.

За півтора року роботи Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб розв’язало аж... три питання.

«Перше — вони написали якийсь лист усім військово-цивільним адміністраціям і бігали на пошту, щоб його відправити. Друге — зустріч із питання роботи контрольних пунктів в’їзду-виїзду в зоні проведення АТО, за результатами якої КПВВ самостійно, за свої гроші, купили відеокамери та власними силами встановили їх на лінії розмежування. І третє — МінТОТ пропіарилося на тому, як міжнародна громадська організація «Карітас» відправила на відпочинок 358 дітей», — прокоментувала порталу «Донецькі новини» результати роботи чиновників правозахисниця і адвокат Тетяна Матяш.

На думку Тетяни Зарової, підтриману учасниками акції, Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб необхідно або розформувати, або провести в ньому кардинальні зміни.

Як зазначила Тетяна Матяш, нині міністерство налічує 100 співробітників, але серед них практично немає переселенців. «На сьогодні я не змогла отримати інформації, чи залишився серед них хоч один переселенець. Тобто фактично профільне міністерство віддано на відкуп людям, що просто нас не розуміють і не відчувають — вони для нас чужі, як і ми для них. Вони не знають наших потреб», — акцентувала правозахисниця. За її словами, у міністерстві працюють люди зі своєрідною «манією», які не сприймають критики на свою адресу: «Наприклад, одна з громадських організацій заявила, що МінТОТ за останні два роки зробило нуль для переселенців і нуль для жителів окупованих територій. У відповідь МінТОТ подає на цю організацію в суд. Позов, здається, на 47 аркушів, і до нього додається звіт на 168 сторінок щодо того, як міністерством виконується план стосовно Донбасу. Причому в цьому звіті наводяться дані СБУ, МВС та ін., як вони кого затримують, також подається інформація військово-цивільних адміністрацій. І лише наприкінці міністерство долучило свої досягнення за півтора року. Так ось, за півтора року МінТОТ вирішило всього три питання».

Які саме — дивіться вище. Тож постає запитання: для кого й для чого насправді було створено це міністерство? Невже лише для галочки, щоб замилити очі як українському суспільству, так і, головне, західному світові, нашим «партнерам і союзникам»? Адже саме вони піддавали і продовжують піддавати жорсткій критиці дії, точніше бездіяльність, українського уряду щодо дотримання, точніше недотримання, ним прав та соціального захисту і переселенців, і жителів тимчасово не підконтрольної йому території Сходу України. При цьому лихі язики натякають на величезні суми у закордонній валюті, які виділяються Заходом на потреби ВПО та відновлення інфраструктури Донбасу. Мовляв, ці кошти потребують «правильного освоєння»... Тож непотрібне, на думку переселенців, їм відомство може виявитися дуже потрібним комусь іншому? Кому саме?

Відповіді на це запитання ми не знаємо, а чутки, натяки або чиїсь фантазії до справи, як кажуть, не пришиєш. Тож на цю тему далі не розповсюджуватимемося. Бо, як відомо, не піймавши, не кажи «злодій». Утім, хтозна, чи не проводять зараз колеги якесь журналістське розслідування, результати якого й дадуть остаточну відповідь.