Архів
Вівторок,
19 лютого 2019 року

№ 14 (19661)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
День гніву

ІТАЛІЯ. У Римі сотні тисяч громадян протестували проти економічних заходів уряду.

Докладніше...
Таки роззброюється

ПІВНІЧНА КОРЕЯ дала згоду на перевірку її ядерних об’єктів інспекторами МАГАТЕ.

Докладніше...
Територіальний конфлікт

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Військовий корабель Іспанії виганяв комерційні судна з британських вод біля Гібралтару.

Докладніше...
Знову його «не так зрозуміли»?

ПОЛЬЩА. Прем’єр-міністр скасував візит до Ізраїлю через коментарі щодо Голокосту.

Докладніше...
Нарешті це сталося

США. Дональд Трамп підписав урядовий бюджет.

Докладніше...
Удар у спину Мадуро

В РОСІЇ заморозили рахунки нафтової компанії Венесуели.

Докладніше...
Відкрили небо

ІНДІЯ поновила авіасполучення з Іраком після майже 30-річної перерви.

Докладніше...
Версія для друку          На головну

Мінськ-2: розбрат чи злагода?

Михайло ГУБАШ.

Чотири роки минуло після підписання 12 лютого 2015-го Мінських угод, які прийшли на зміну Мінську-1, укладеному відразу після подій так званого Іловайського котла в серпні-вересні 2014-го. Якби всі 13 пунктів цих домовленостей були виконані вчасно, в Україні вже давно панував би мир, а всі ми відзначали б третю річницю його встановлення. То чому ж нема миру і спокою на Донбасі досі?

Як корабель назвеш...

ВІДПОВІДЬ на це дуже проста: тому що Мінськ-2 не виконується. Причому обидві сторони протистояння — Україна та Росія — звинувачують у цьому одна одну. При цьому на офіційному рівні заявляють про прихильність до Мінських угод і навіть про їхню безальтернативність.

У принципі, все правильно: у всі часи ворога звинувачували в підступності, жорстокості, лицемірстві і т. д., і т. п., виставляючи себе жертвою цих ганебних дій супротивника. Втім, така поведінка притаманна не тільки політикам і не тільки в часи збройного протистояння, тож тут усе зрозуміло.

Дивно якось чути від наших владців, коли негаразди в країні вони пояснюють тим, що, мовляв, ми перебуваємо у стані війни з Росією. Яка війна, панове? Який зовнішній ворог? Хіба з ворогом, особливо під час війни, торгують, та ще й збільшуючи товарообіг? Чи лицемірству нема меж? Виходить, коли нам (тобто їм, «керманичам») зручно пояснювати негаразди в країні зовнішньою агресією, то ми, виявляється, воюємо, хоча насправді — торгуємо. Можливо, саме така невизначеність у термінології тягне за собою й плутанину в суспільно-політичних процесах — як корабель назвеш, так він і попливе.

У ЗМІ багато вже говорилося, що Мінські угоди Україні не вигідні, мовляв це пастка, в яку нас хоче завести Путін. Водночас на офіційному рівні — для зовнішнього, так би мовити, вжитку — у невиконанні положень цих домовленостей звинувачуємо Кремль. Те ж саме робить і країна-агресор, тобто РФ, стверджуючи, що виконання Мінська-2 саботує Київ.

Чи мають рацію європейці

ДЕХТО зі спостерігачів вважає, що така ситуація є абсолютно закономірною, бо від самого початку Мінські угоди були мертвонародженими. Проте наші західні партнери і союзники так не вважають і з гідною подиву впертістю закликають «усі сторони конфлікту» таки почати виконувати пункти, зазначені в підписаному чотири роки тому представниками ОБСЄ, України, РФ і ОРДЛО документі.

Чому вони це роблять і звідки в них така впевненість у правильності й безальтернативності мінського процесу? Кажуть, збоку видніше. То, може, й справді мають рацію європейці?

Безумовно, що мають. Проте так само мають її й інші сторони, безпосередньо задіяні у конфлікті. І у кожного своя правда. Тому без компромісів не обійтися. В іншому разі хтось зі сторін вважатиме себе ображеним і обділеним, як наслідок — конфлікт не завершиться, а тлітиме, а то й розгорятиметься. Воно нам треба?

Мова ворожнечі до миру не доведе

САМЕ ТУТ криється ключовий момент пошуку і досягнення миру — здатність піти на поступки, які не зашкодять національним інтересам України. Біда тільки в тому, що різні політики і політичні сили бачать ці інтереси кожен зі своєї дзвіниці. Те ж саме й у суспільстві — нема злагоди, одні агітують за мир будь-якою ціною, інші — за війну до переможного кінця...

І винні в цьому не тільки політики, які, особливо перед виборами, ділили між собою різні прошарки населення на «східняків» і «западенців», «совків» і «бандер», «майданутих» і «тітушок», «сєпарів» і «нациків», «ватників» і «вишиватників», «російськомовних» і «українськомовних» тощо. До речі, останнім часом з’явилася ще одна «модна» категорія «ворогів», яка прийшла на зміну «п’ятій колоні», — «агенти Путіна». При цьому в такі агенти записують одне одного представники начебто протилежних політичних сил. Чи не маразм? Та ні, швидше за все, — звичайна спекуляція і політична, вибачте, проституція.

Такий багатий набір образливої, або, як тепер говорять, токсичної, лексики вражає. Неначе хтось спеціально вигадує все нові й нові ворожі українству терміни в якійсь міфічній (а може, й ні?) академії Зла. На жаль, багато хто з пересічних громадян не тільки піддається на таку антидержавницьку по суті пропаганду, а й сам із захватом, а то й натхненням бере участь у подібній агітації. Тим часом хтось третій сидить і тихо радіє, що українці як, вибачте, несповна розуму сваряться одне з одним. Стара, як світ, проте підла й антилюдська «тактика» — розділяй і володарюй...

Хто здатен закінчити війну

ХТО Ж із кандидатів на пост глави держави зможе або хоча б потенційно здатен протистояти такій «тактиці» і закінчити війну, та ще й на гідних для України умовах? Це вкрай важливе питання. І не тільки тому, що Путін, в руках якого, як дехто стверджує, знаходяться ключі до розв’язання конфлікту, заявив про готовність обговорювати тему замирення з новою українською владою.

Треба розуміти, що жоден президент, «новий» чи «старий», не зможе принести мир в Україну, якщо цього не захоче більша частина українського соціуму. Доки не буде одностайності в суспільстві, за яких умов його досягти, доки українці не припинять користуватися мовою ворожнечі і керуватися нею, доти не буде жаданого миру ні на Донбасі, ні в душах людей, де б вони не перебували чи проживали.

Так, звучить банально, але й справді все залежить від кожного з нас, від стану душі й від того, які почуття в ній братимуть гору — гнів, ненависть і жага помсти чи любов, розуміння і співчуття. По-іншому просто не буває.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
На руки — півтори тисячі
Читати
Порахували, але не остаточно
Читати
Новини для «бляхерів»
Читати
Нижче мінімуму
Читати
Хочуть, щоб у нас було прозоро
Читати
Оголошено призов
Читати
Чи ж доживемо до процвітання?
Читати
Стартувала «будівельна амністія»
Читати
Курячий «локомотив»
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове