• Духовні скарби

Хижанські візерунки

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

В етнографічному музеї села Хижа, що у Виноградівському районі, зберігаються неоціненні автентичні речі: витвори народного мистецтва й рукоділля. Їх десятиліттями збирали місцеві ентузіасти на чолі з директором місцевого будинку культури Іриною Турцанаш.

СЕЛО Хижа, що на кордоні з Румунією, має давню, насичену подіями історію. Перша письмова згадка про нього датується 1629 роком, але, на думку істориків, під назвою Мала Тарна (терен) воно існувало вже кілька століть раніше.

У 1919 році за результатами Сен-Жерменського договору село було розділене між двома державами: нижня його частина (Тарна Маре) відійшла до Румунії, а верхня — Кіш Тарна (теперішня Хижа) — до Чехословаччини. Поділ відбувався драматично для селян: роз’єднувалися цілі родини та їхні землі. Літнім ранком 1921-го жителі обох населених пунктів із різних тепер країн у національних строях із церковними хоругвами вийшли на межу кордону. Так під їхнім тиском у Хижі був облаштований пропускний пункт, який проіснував до 1944 року. В радянські часи кордон обгородили колючим дротом, а пункт закрили. Відновити повноцінні родинні зв’язки люди змогли тільки у 1992 році: українська влада відкрила новий Хижанський пункт спрощеного перетину кордону.

На той час Ірина Турцанаш (на фото) мала великий досвід фольклориста й етнографа. Приїхавши до родичів у Велику Тарну (Румунія), вона звернула увагу, що місцеві жителі дуже люблять вдягатись у народне вбрання. А у її рідному селі воно зазвичай припадало пилом у скринях.

Колекціонувати старовинний національний одяг Ірина Іванівна почала з перших днів роботи на посаді директора Хижанського будинку культури. У цьому їй допомагала мама, яка зберігала чимало старожитніх речей. Багато чого подарували чи продали місцеві жителі. Нині в Хижанському етнографічному музеї понад півтисячі експонатів — сорочки, взуття, рушники, тайстри. В орнаментах вишиванок поєднані чимало кольорів, але домінують все ж червоний і чорний. Кожний візерунок має свою символіку, та й техніка його виконання у кожної майстрині своя.

Цікаво те, що ця колекція не тільки для виставки. В одязі столітньої давності виступає народний ансамбль «Хижанські візерунки», зокрема й пані Ірина. Формально колектив існує з 1978 року, але він має значно глибшу історію. У 30-х роках минулого століття сільський активіст Іван Палінчак організував гурт, який представляв музичну творчість давнього народу — волохів, що кілька століть тому переселилися сюди з Румунії. А у 1950-х місцева вчителька Марта Фрінт створила колектив, який збирав і пропагував народні пісні. Ірина Турцанаш відшукала односельців, які ще пам’ятали виступи обох колективів, і кілька відроджених композицій включила до репертуару «Хижанських візерунків».

Торік улітку Ірина Турцанаш брала участь у київському проекті «Спадок» — серії коротких сюжетів про українське жіноче вбрання ХІХ-ХХ століть. Вона привезла до столиці старовинні костюми наречених, була консультантом на зйомках хижанського весілля — свальби. «Наш проект існує насамперед завдяки таким людям, які беззавітно шанують традиції та звичаї, найцінніше з нашої історії, пам’ятають своє коріння та, найголовніше, горять ідеєю не тільки зберегти нашу спадщину, а й оживити історію для майбутнього», — наголосила продюсер проекту Олена Малкова.