• Освіта

Школярам дозволять навчатись удома

Олена БЕГМА.

Завершилося громадське обговорення оновленого МОН проекту наказу про здобуття загальної середньої освіти в індивідуальному порядку відповідно до Закону України «Про освіту». Йдеться про можливість широкого впровадження таких форм отримання загальної середньої освіти, як екстернатна, сімейна (домашня) та педагогічний патронаж. Що вони собою являють і хто може мати на них право?

ЕКСТЕРНАТНИЙ вид шкільного навчання в нас існує давно. Він призначений для тих, хто не в змозі регулярно відвідувати школу з якихось поважних причин. Наприклад, нині кількадесят тисяч юних українців, які мешкають на окупованій ворогом території Донбасу або поблизу лінії зіткнення, навчаються заочно в українських екстернатних загальноосвітніх школах. Через Інтернет вони підтримують зв’язок із педагогами, періодично приїздять у свій екстернатний навчальний заклад, щоб скласти річні іспити, тощо.

Те ж саме можна сказати й про спортсменів-юніорів, яким доводиться часто перебувати на змаганнях та зборах. Трапляється, в дитини слабке здоров’я, і, за висновком експертної комісії, вона не може щодня ходити до школи. А є діти, тямущі не по літах, які здатні прискорено опановувати навчальну програму. Для них також передбачено екстернатне навчання.

Домашня (сімейна) форма здобуття загальної освіти досі не була офіційно заборонена, але через майже нездоланні бюрократичні перепони самостійно організувати такий навчальний процес здавалося майже неможливим. Нині ж Міносвіти хоче зробити її набагато доступнішою. Всі батьки матимуть право самостійно навчати свою дитину за типовою шкільною програмою, але вже власним коштом. У документі сказано, що зарахування на сімейну (домашню) форму здобуття освіти здійснюється територіальним освітнім закладом за погодженням із його керівником. У рамках домашньої освіти батьки беруть на себе зобов’язання повністю опікуватися навчанням дитини. Школа лише періодично контролюватиме його результати. Якщо оцінювання покаже незадовільний рівень знань учня, що навчається вдома, адміністрація може ухвалити рішення про повернення дитини до школи.

А от поняття «педагогічний патронаж» уперше з’явилось у вітчизняному освітньому просторі. Це коли за дитиною (або відразу кількома) закріплюються призначені місцевими органами освіти вчителі-предметники, які індивідуально займатимуться певну кількість годин на тиждень за узгодженим із батьками планом. Цей вид навчання доцільно організувати для дітей, що перебувають на лікуванні вдома або в лікарні протягом тривалого часу (скажімо, більше місяця), для осіб із особливими освітніми потребами, зокрема інвалідністю. Також таку форму освіти зможуть застосовувати сільські школи, де у класі навчається менше п’яти осіб.

Розробники цих положень акцентують на тому, що індивідуальне шкільне навчання є громадянським правом кожної дитини і її сім’ї. Розроблений проект відповідного наказу МОН, по суті, є законодавчою «дорожньою картою» для його реалізації.

Наостанок хочеться сказати про таке. Кожна дитина — натура самобутня. Школа має допомогти їй розкрити здібності, сформуватись як особистість. Проте не секрет, що навчальний процес нерідко супроводжується для учня постійними стресами, психологічним дискомфортом. Через що дехто взагалі втрачає інтерес до навчання. Така дитина ходить на уроки, ніби відбуваючи морально важку повинність…

Статистика МОЗ свідчить про значно зрослу останніми роками кількість юних, що перебувають у хронічному депресивному стані, й навіть скоїли самогубства, «помстившись» у такий спосіб учителям чи ровесникам за образу або байдужість. Тому законодавча ініціатива Міносвіти з огляду хоча б на цю болючу для суспільства проблему є актуальною і багатьма очікуваною.