Реінтеграція Донбасу: пауза чи прогрес?

Михайло ГУБАШ.

Проведення цього року відразу двох виборчих кампаній — президентської навесні і до Верховної Ради восени — значною мірою відвертатиме увагу суспільства і влади від усіх інших проблем, які, проте, потребують розв’язання, причому невідкладного, оскільки через затягування і зволікання вони тільки поглиблюватимуться. Одним із таких нагальних для суспільства завдань є реінтеграція Донбасу.

_{Чинник національної безпеки}

ТАК, час од часу про неї говорять, але далі цього справа майже не просувається. Що ж заважає — небажання влади напередодні виборів займатися «ризикованою» з точки зору електоральних симпатій справою чи якісь інші «моменти», котрими керуються ті, від кого значною мірою залежатиме нормальне повернення в Україну не тільки зруйнованої війною території, а й не менш понівечених нею мізків і душ людей, причому по обидва боки зловісної лінії розмежування або, як її ще називають, зіткнення.

Черговою спробою привернути увагу до проблеми і нагадати владі про необхідність і важливість її залагодження стало проведення вже сьомого засідання Національної платформи «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію» з промовистою назвою «Реінтеграція у передвиборний період: пауза чи прогрес?».

У зустрічі, яка відбулась у форматі круглого столу, взяли участь народні депутати України, представники центральних органів виконавчої влади, міжнародних та вітчизняних громадських організацій, експерти і журналісти. Обговорювалися різні аспекти соціальної згуртованості як значущого чинника національної безпеки.

Радник координатора офісу ООН в Україні з питань миру і розвитку Стен Вайцман оприлюднив показники Індексу соціальної згуртованості та примирення ООН для Східної України (USE) за 2018 рік. Дослідження проводилось у Донецькій, Луганській, Харківський, Дніпропетровській і Запорізькій областях.

_{«Пардон, месьє!»}

ДЛЯ РОЗУМІННЯ: соціальна згуртованість має два основних виміри — горизонтальний (якість співіснування різних соціальних груп у суспільстві) та вертикальний (між людьми і владою). Про-ілюструвати це можна доволі промовистим прикладом. Про нього розповів один з учасників невеличкої групи українських митців і підприємців, котрі у 90-х роках минулого століття за сприяння тамтешньої української діаспори відвідали Францію. «Коли приїхали до Парижа, були вкрай здивовані: у центрі французької столиці численні мітингарі перевертали і підпалювали автівки, розбивали вітрини магазинів і щось голосно вигукували. Невже революція?! — подумали ми. Та ні, нам пояснили, що мерія Парижа (тоді її очолював Жак Ширак, який згодом став президентом країни) ухвалила рішення запровадити якийсь невеликий додатковий податок для містян. От вони і збунтувалися.

Наступного дня ми поїхали до Марселя. В електричці від спеки було важко дихати. Один із пасажирів — хлопчина років 17, хильнувши, мабуть, винця, розлігся на сидінні, витягнувши ноги у прохід. І тут нас очікувало чергове здивування. Пасажири, проходячи вагоном, зупинялися перед сплячим юнаком і, ввічливо сказавши: «Пардон, месьє», обережно переступали через його ноги. Я тільки міг уявити, що сталося б із розімлілим від жари хлопцем і його ногами у нашій українській електричці».

Отаке-от ставлення ще чверть століття тому було у французів одне до одного і до влади — пряма протилежність нашим відносинам. Може, саме тому й живемо так?

_{Урядовці-«двієчники»}

АЛЕ повернімося, як кажуть, до наших баранів — результатам дослідження у названих областях. За словами С. Вайцмана, у порівнянні з минулим роком жителі Сходу України демонструють більшу готовність до діалогу з різними соціальними та політичними групами (зростання з 6,2 до 6,6 з 10 пунктів) та трохи більше почали довіряти центральним органам влади (з 1,6 до 2,2). Водночас погіршився показник відчуття особистої безпеки (знизився з 4,8 у 2017-му до 4,2 у 2018 році).

Дипломатичну політкоректність представника ООН, який говорить про підвищення довіри східняків до центральної влади, можна зрозуміти. Проте відповідні результати Індексу промовисті: ця довіра дорівнює звичайній шкільній «двійці» навіть за старою п’ятибальною шкалою оцінювання, а тут — 10-бальна! Саме таку оцінку — «незадовільно» — ставлять люди урядам Яценюка та Гройсмана. Подібне ставлення до «верхів» цілком зрозуміле — як ви нам, так і ми вам.

_{Політика неповаги і дискримінації}

ДОКЛАДНІШЕ про причини недовіри до урядових «двієчників» розповіли представники вітчизняного політикуму. Так, голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря сказав: «Хотів би наголосити, що, коли ми говоримо про людей, які мешкають на підконтрольній і непідконтрольній території, слід пам’ятати, що всі вони є громадянами України. І у нас не існує проблем у відносинах між собою серед громадян цих категорій, але існує проблема у відносинах між громадянами і владою».

На думку Г. Немирі, українська влада де-факто провадить політику послаблення національної згуртованості та неповаги до прав і свобод громадян. Окрім того, повідав він, уже майже два роки на розгляд парламенту не виноситься законопроект №6692 щодо виплати пенсій вимушеним переселенцям. Продовжують діяти дискримінаційні підзаконні акти Кабміну стосовно цієї категорії громадян. У бюджеті-2019 істотно зменшено фінансування потреб переселенців у порівнянні з минулими роками.

За даними Управління з координації гуманітарних питань ООН, на Донбасі в 2018 році понад 50 людей померли під час перетину лінії розмежування, а лише в січні нинішнього, проходячи КПВВ, пішли з життя дев’ять чоловік похилого віку. Все це разом — певна дискримінація, невиплата пенсій, умови перетину пунктів виїзду-в’їзду тощо — аж ніяк не сприяє соціальнійї згуртованості. У цьому зв’язку голова Комітету ВР з прав людини закликав до «запровадження нової державної політики стосовно вимушених переселенців та громадян України, які залишилися в Криму і на тимчасово окупованій частині Донбасу, не лише задля реінтеграції, а, першою чергою, для дотримання прав і свобод усіх громадян України».

_{Iспит на «українськість»}

ГЕНЕРАЛЬНИЙ директор «Інтерфакс-Україна» Олександр Мартиненко застеріг: якщо на підконтрольній території діалог триває, то людей, що опинилися в окупації, ми ризикуємо втратити. Посилаючись на експертів, він зазначив, що п’ять років — критичний термін для реінтеграції, адже жителі так званих «ЛДНР» уже пристосувалися до нових умов існування.

Екс-прем’єр-міністр України (2005-2006 рр.) Юрій Єхануров вказав на ще один ризик для соціальної згуртованості: з «того боку» фактично відсутній суб’єкт реінтеграції та переговорів, адже всі інститути є нелегітимними. Тож контакти можуть бути тільки міжособистісними. Проте навіть у цьому випадку проукраїнськи налаштовані жителі ОРДЛО наражаються на небезпеку.

Зі свого боку заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та ВПО Георгій Тука зазначив, що зруйнована і невідновлена інфраструктура, екологічні та соціальні проблеми у прифронтовій зоні — все це використовується «проти України» не тільки російською пропагандою, а й деякими політичними партіями з Києва. Ситуація загострюється в період виборчих кампаній, адже люди перетворюються на «електорат».

Підсумовуючи результати обговорення, співмодератор заходу і експерт Українського незалежного центру політичних досліджень Юлія Тищенко наголосила, що нам необхідно зважати на весь комплекс викликів соціальній згуртованості на рівні послідовної державної політики.

«ООН надав Україні унікальний інструментарій у вигляді Індексу соціальної згуртованості, тепер варто навчитися ним користатися»,— узагальнив усе сказане політолог Володимир Лупацій.

А от хто навчатиметься міжнародного досвіду і проводитиме «послідовну державну політику» — теперішні урядовці-«двієчники» або ж їхні наступники (дай, Боже, коли не «відмінники», то хоча б «хорошисти»), покаже найближче «поствиборне» майбутнє.

Поки ж що люди в Україні, принаймні на Сході, не відчувають себе у безпеці, що підтверджується результатами згадуваного дослідження: 4,2 за 10-бальною шкалою є тією самою «двійкою» за 5-бальною. Оскільки, як сказав Г. Немиря, між особистою та національною безпекою протиріччя немає, то можна дійти висновку, що уряд ні Яценюка, ні Гройсмана іспиту на «українськість», тобто нацбезпеку України, не витримали.