• Про це говорять

Життя на «дві хати»

Підготувала
Маргарита СИТНИК.

Час від часу в інформпросторі спалахують скандали, що в того чи іншого високопосадовця «знайшовся» паспорт громадянина іншої країни. Та хіба лише чиновники мають «про всяк випадок» друге громадянство? За неофіційними підрахунками експертів, ідеться про майже півмільйона «непомітних» українців. Чи загрожує їм за це покарання? Чи, може, навпаки, Україні варто офіційно дозволити подвійне громадянство?

НАСАМПЕРЕД поговоримо про юридичні нюанси. Подвійне (множинне) громадянство — це ситуація, коли людина одночасно є громадянином двох або більше держав. Від нього слід відрізняти друге (третє, четверте) громадянство. Це явище має місце, коли особа набуває інше громадянство без відома «рідної» держави, громадянином якої є спочатку.

В Україні це питання належить до розряду так званого правового вакууму. Так, у нас законодавчо встановлено принцип єдиного громадянства (стаття 4-та Конституції). Та водночас наявність паспорта іншої країни прямо не забороняється. На практиці це означає, що друге громадянство і документи, які його підтверджують, не визнаються вітчизняним законодавством і не діють на території нашої держави. І навпаки — якщо іноземець отримав український паспорт, то у правових відносинах із нашою державою він визнається лише її громадянином.

Водночас в українському законодавстві не встановлено, як саме слід декларувати друге громадянство. Адже в нас форм його фіксації немає. І хоча передбачено, що неподання або несвоєчасне подання громадянином України, який добровільно набув іноземне громадянство, заяви і копії документа, що підтверджує це, карається штрафом (для службових осіб стягнення більше), людина не може бути двічі притягнута до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення. Тобто один раз заплатили — і можете жити з двома паспортами. Більше того, згідно з Конституцією, особа не може бути позбавлена громадянства України проти її волі. Зробити це може лише Президент за умови, якщо хтось повідомить про наявність у громадянина другого паспорта. Але жорстких норм для реалізації цього права не передбачено.

Утім, не скажеш, що тільки в нас такий законодавчий «безлад» у питанні подвійного громадянства. За інформацією кандидата юридичних наук О. Бусола, у країнах ЄС також відсутній чіткий підхід до цього питання. В Туреччині, Греції, Ірландії дозволено подвійне громадянство, в Австрії, Норвегії та Швеції — ні. У Німеччині необхідно виконати особливі умови. У Нідерландах та Італії це не дозволяється, але й не забороняється. В Іспанії можна мати «додаткове» громадянство лише деяких країн. Швейцарський громадянин має право придбати інший паспорт, але при цьому він раз і назавжди втрачає свій, і навпаки. Європейці до того ж почали масово оформлювати громадянство країн, які називають «податковим раєм», — Монако, Гібралтара, Андорри, Домініканської Республіки і Гренади.

Щодо Південної Америки, ситуація майже така сама. Болівія та Уругвай не визнають подвійного громадянства. В Аргентині можна мати тільки іспанський або італійський паспорт. Бразилія виключно в певних випадках дозволяє наявність іншого документа. Ямайка і Домініканська Республіка визнають множинне громадянство, Гондурас і Мексика — ні. Чилі уклала угоду про подвійне громадянство лише з Іспанією. Арабські держави надають громадянство суто своїм уродженцям.

У таких «ножицях» цілком закономірно постає питання: а може, зважаючи на реалії, слід уже якось визначитися — чи відрегулювати механізм повної заборони включно з примусовим позбавленням громадянства України, чи, навпаки, дозволити? Й тут знову потрапляємо між молотом і ковадлом. Чимало експертів, виступаючи за дозвіл «жити на дві хати», аргументують, що це значно спростить життя тим українцям, які хочуть пов’язати свої долі з іноземцями або бажають будувати кар’єру за кордоном, водночас не відмовляючись від Батьківщини.

Але контраргументи з іншого «табору» сильніші. Можна було б дозволити, якби ми не мали такого сусіда на сході (і деяких із подібними амбіціями на заході). Росія вже кілька століть провадить агресію проти України (і не тільки), останніми роками активно послуговуючись «паспортним тиском», відпрацьованим ще Гітлером у 1930-х роках (надання німецького громадянства етнічним німцям Судетської області Чехословаччини та Сілезії і Гданську в Польщі, що заклало підвалини розв’язання Другої світової). Так було у Грузії 2008 року — після агресії президент РФ на засіданні Радбезу ООН заявив, що зобов’язаний захищати життя та гідність російських громадян скрізь, ця ж стратегія була застосована й у Криму та на Донбасі.

Так що питання узаконення подвійного громадянства, кажуть експерти, не на часі. Принаймні допоки Росія не забереться геть із нашої території і не відкине своїх «історичних» претензій. Але, як варіант виходу із ситуації, пропонується укладання відповідних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, згідно з якими громадянство визнавалося б лише їх учасниками. Однак, очевидно, найближчим часом вітчизняний політикум за це досить дражливе питання братися не буде.