• Село на нашій Україні

У Донецькому краї

Олексій ЯРОВИЙ.

Донецька область.

На фото автора (зліва направо): «сурмач Майдану» Костянтин Олійник, Світлана Касьяненко та українські військові.

Богоявленка, що поблизу Мар’їнки. Дощ, болото, про свято нічого не нагадує. Однак волонтерська група «Вольниця» приїхала до донеччан і воїнів, розквартированих у селі, аби святковий настрій запанував у цьому, здається, забутому Богом куточку біля Донецька.

БОГОЯВЛЕНКА — село українське, як і більшість населених пунктів довкола. Говорять тут мовою не менш вишуканою, аніж на Полтавщині. Ніна Миколаївна, яка колись працювала і в магазині, і на фермі, а тепер-от прибирає будинок культури, розповідає, що колись богоявленці нічогенько господарювали: колгосп же мільйонером був! Його коштом збудовано цей клуб — просторий, із колонами. Щоправда, нині в ньому холодно, бо господарство вже не те — лише ферма лишилася десь на 800 голів дійної череди. Працюють там кількадесят доярок і механізаторів. Решта чоловіків подалися на шахти до Вугледара. Там роботи багато, а платять мало… Отак і живуть. Хто здоровіший, тримає худобу, відгодовує свиней і птицю. Щось споживають самі, надлишки ж продають у Кураховому на базарі. Двічі на день сюди приїздить автобус. Отож сяке-таке сполучення з «цивілізацією» мають.

Ті, хто прагне більшого, їдуть на заробітки до Києва. Кілька чоловік знайшли роботу на Московщині й у Білорусі. Хтось повертається додому до родин, інші залишаються на чужині. Молодь, яка вступає до українських вишів, теж не повертається в село. Ніна Миколаївна розповідає, що з класу, в якому вчилася її онучка, з дев’яти випускників шестеро стали студентами ЗВО: троє — столичних, решта опановують науку в Миколаєві, Дніпрі та Харкові. Словом, життя — як у більшості сіл України. Єдине, що відрізняє Богоявленку від решти куточків держави, — це війна, що вирує неподалік, та розквартировані тут військові.

Коли люди починають нарікати на бойові дії, то дуже хочеться запитати: «А навіщо ж ви, нащадки козацькі, правнуки запорожців Кальміуської паланки, ходили на «референдум», який нам тепер Росія під носа тицяє як підтвердження вашого прагнення «рускава міра» й обґрунтування своєї агресії? Чи й сьогодні ви тим «міром» марите, а чи вже зрозуміли, що чужий дядько вам щастя не принесе?

— Навіщо нам чужий дядько, він не нагодує, — зауважує Ніна Миколаївна. — У нас є своя країна, яка платить зарплати і пенсії… Хоча нині люди нікому не вірять.

На Різдво у Богоявленці був концерт. Зазвичай селяни, за словами директора будинку культури Ганни Олександрівни, сюди не ходять. І не тому, що взимку тут холодно і дах під час дощу протікає. У селі навіть працює 3G Інтернет, тобто швидкісний. Якщо в клубі й виступає сільський колектив, що має статус народного, то глядачі знімають телефонами та відеокамерами, а потім викладають в Інтернеті. Отож більшість дивиться все там.

Однак на концерт волонтерської групи «Вольниця», для якої ця поїздка на передову була 113-ю, зібралося чимало богоявленців і воїнів бригади, яка тут розмістилася. Річ у тому, що автор і виконавець власних пісень, дитяча письменниця й очільниця «Вольниці» Світлана Касьяненко завдяки тому ж Інтернетові відома на Донбасі людина. За день до концерту в Богоявленці її запросили до Курахового на творчий вечір. Її пісні також виконували дитячі колективи та артисти-аматори з цього міста. Окрім того, «сурмач Майдану» Костянтин Олійник грав українську та світову класику.

Концерт у Богоявленці також видався напрочуд теплим, незважаючи на холоднечу в клубі. Окрім пісень про Новий рік та кохання, лунали твори, написані Світланою у період війни. Серед військовослужбовців були бійці, які воюють ще з 2014 року. Їх до глибини душі розчулили безсмертні «Чорнобривці», «Два кольори», «Рідна мати моя»… А ще «Гуцулка Ксеня», що звучить у відомому фільмі «Кіборги», авторів якого надихнув образ «сурмача Майдану».

Разом із духовною поживою волонтери привезли нашим захисникам овочів та запашних трав’яних чаїв. Перед сценою виклали подарунок киянина Олексія Григоровича Караптана — його домашню бібліотеку. Два роки тому цей чоловік подарував свій будинок на Полтавщині переселенцям, а тепер-от передав і книжки. Дещо розібрали бійці, «Чорну Раду» Пантелеймона Куліша та інші твори зі шкільної програми взяла директорка ЗОШ, решту віднесуть у сільську бібліотеку.

Опісля ж Донбас запорошило снігом...