• З літопису наших днів

Від школи — самі стіни

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото Олексія Миколаєнка.

Минуло лише два роки від часу закриття двоповерхової красуні школи у Смячі Сновського району, а від неї залишились тільки стіни. Ця ЗОШ не єдиний об’єкт соціальної інфраструктури Сновської ОТГ, який поступово розтягують. Хто і навіщо це робить?

_{Колись тут вирувало життя}

У МАЛЬОВНИЧОМУ селі Смяч, що розташоване на берегах однойменної річки, не так уже й давно (якихось двадцять років тому) вирувало життя. Чого варта лише гарна двоповерхова школа, збудована 1971 року і розрахована на 600 учнів. «Колись тут було по три класи — «А», «Б», «В» — стільки було дітей», — ностальгійно згадує ті часи виконуюча обов’язки старости села Тетяна Василівна Лисенко.

Дитячий сміх і трудовий шум віщували селу перспективне майбутнє. Тут хотілося жити і працювати! Тепер у Смячі ніби зупинився час. Після розпаду місцевого колгоспу селяни залишились без роботи. Згодом розтягнули і рештки фермських споруд. За колгоспом пішов у небуття дитячий садок. Лише поодинокі магазини, сільська рада, пошта та «генделик» не дають забути про те, що тут ще хтось живе.

Два роки тому закрили і школу. Причина — недостатня кількість учнів: на той час на заняття ходило 25 діточок. Місцева влада ухвалила рішення возити школярів на навчання у Петрівку, за вісім кілометрів від Смяча. Обладнання та реманент вивезли одразу ж, а школу зачинили на замок. Згодом вивезли і два котли із котельні. А нещодавно дійшло і до добротних чавунних батарей!

_{Приїхали, не спитали, позрізали}

— ОДНОГО дня я побачила, як на подвір’я школи заїхав УАЗик, і двоє молодих хлопців почали витягати апарат, — пригадує очевидець діловод Смяцької сільської ради Тетяна Михайлівна Красенко. — Коли я запитала, хто вони і для чого тут, відповіли, що є учнями Щорського вищого професійного училища лісового господарства і в них завдання — вирізати шкільні батареї.

За якийсь час до входу колишньої школи під’їхав трактор із причепом. Учні вибили двері чорного ходу, повантажили секції та й поїхали.

— І досі не знаю, де ті батареї, — каже Тетяна Лисенко. — Заклад перебуває на балансі відділу освіти, тому нас ніхто до відома не ставить.

У приміщенні колишньої школи, незважаючи на те, що вона вже два роки не працює, досить охайно. Всі вікна та двері цілі, підлога у відмінному стані, а спортзал і взагалі ніби вчора зробили. «Більше я сюди нікого не пущу, — твердо заявляє Тетяна Лисенко. — Як це так — розтягувати школу?» Тож тепер кожен ранок сільського старости починається з обходу.

Після того що трапилося в Смячі, обуренню місцевої громади немає меж. Селяни кажуть, це не перша будівля, з якою так повелися. Подібним чином зрізали батареї у Староруднянській, Єлінській, Ново-млинській, Хотуницькій школах. Депутат Сновської міськради Сергій Виблов налаштований рішуче: «Якщо на мародерство не відреагують органи прокуратури, поліції, депутати облради, тоді можна буде сміливо сказати, що закон в нашій країні не діє!»

_{Оптимізація, реорганізація, вимирання}

ТИМ ЧАСОМ начальник відділу освіти Сновської міської ради Олена Коваленко не бачить нічого крамольного в цій ситуації. «Смяцьку школу зняли з реєстрації як юридичну особу, — знизує плечима вона. — Училище попросило нас виділити для ремонту в гуртожитку батареї. Звісно, ми їм дозволили. Щодо решти навчальних закладів, де, кажуть, познімали батареї, я не можу нічого сказати, бо на посаді нещодавно. Переважно люди самі повирізали. Що ми їм зробимо?»

Директор Щорського вищого професійного училища лісового господарства Лариса Дубина коментує ситуацію так: «Нам треба було швидко провести ремонт у гуртожитку, тому ми звернулися з відповідним проханням до відділу освіти. Згідно з угодою позики, зобов’язуємося повернути батареї до 27 вересня 2019 року. Втім, сподіваємося, що знайдуть можливість передати нам це майно, якщо ні — будемо шукати подібні або купувати ці, вже встановлені, за ціною брухту. Прийом-передачу батарей ми задокументували — за актом...».

Як не прикро, на Чернігівщині сформувалась негативна тенденція — більшість ОТГ взяли собі за правило закривати навчальні заклади у селах. Для цього вже давненько вигадано спеціальні слова — «оптимізація» та «реорганізація». Звісно, для таких рішень існують і об’єктивні причини — скажімо, ще 40 років тому в тоді Щорському районі проживало 40 тисяч населення, з яких шість тисяч — шкільного віку. Нині ж тут мешкає заледве 23 тисячі чоловік, із яких усього дві тисячі школярів. Село стає непривабливим для молоді, зменшується кількість дітей, через що закривають школи… Відтак щороку з карти Чернігівської області зникає 10 сіл. Для кого звільняють українську землю від її автохтонних мешканців — це вже інше питання.