Хто захистить фермерів?

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

У переддень новорічно-різдвяних свят в селі Саксаганське Криничанського району було вчинено збройний напад на оселю фермера Олександра Грушки. Троє озброєних молодиків у балаклавах і маскхалатах увірвалися до будинку, коли сімейство Олександра Федоровича готувалося сідати за вечірній стіл.

З НАГОДИ свята родина зібралася у повному складі. Крім господаря, у будинку були його дружина Тетяна Олексіївна, син, дві доньки, зять та троє онуків. Злочинці діяли підготовлено та уміло: за лічені хвилини «нейтралізували» всіх — спочатку відібрали мобільні телефони, а потім зв’язали і дорослих, і дітей. А далі, як повідомила речниця ГУ Національної поліції у Дніпропетровській області Ганна Старчевська, заходилися катувати господаря, вимагаючи від нього грошей. Відрубали чоловіку два пальці на правій руці, щоб «викладав усе, що зберігає вдома». Коли ж заволоділи 50 тисячами гривень і 20 тисячами доларів, за даними поліції, один із грабіжників штрикнув Олександра Грушку лезом ножа у бік. Від отриманого поранення дорогою до лікарні потерпілий помер. Порушено кримінальне провадження за ч. 2-ю п. 6-го ст. 115-ї — умисне вбивство — та за ч. 4-ю ст. 187-ї — розбійний напад — Кримінального кодексу України.

Це офіційне повідомлення. А ось що довелося почути про перебіг трагедії від сина загиблого фермера Владислава. За його словами, усі троє злочинців мали при собі рації, якими із кимось перемовлялись. Отримавши гроші, один із них чітко та ясно запитав через переговірний пристрій, що робити далі. Та отримав наказ «різати так, щоб не зміг вижити». Також син загиблого свідчить, що негідники знали про наявність у фермера автомобіля і планували ним чимшвидше тікати геть. Але завести його не змогли. Тож убивці пішки добралися в сусіднє селище Божедарівка, де на них чекав «свій» транспорт. Звідти їхній слід зник, і де тепер шукати бандитів — це для поліції питання з питань.

Не лише син Олександра Грушки, а й чимало інших людей упевнені, що головною метою злочинців було не пограбування. Вони свідомо йшли вбивати фермера. Для українського села такі трагедії вже стали звичним явищем, з яким держава, зокрема її нинішня правоохоронна система, боротися не збирається. Чому? Бо сьогодні в Україні фактично оголошена приховано-неприхована війна проти спроможних сільських господарів, які твердо стали на власні ноги і заважають претендентам у безмежні латифундисти володарювати на родючій українській землі.

Ким був Олександр Грушка? Будівельник за фахом, за свої 58 літ він устиг здійснити багато хороших справ у Криничанському краї. Голова районної Асоціації фермерів та приватних землевласників Петро Матвій розповідає, що ще молодого Олександра Федоровича люди помітили і обрали головою колгоспу. Тож не випадково він, коли настали нові часи, пішов стезею фермера. На новому поприщі цей хлібороб добився неабияких успіхів: за високу культуру землеробства, впровадження передових технологій і надбань науки та сучасного насінництва фермерське господарство Олександра Грушки отримало нагороду від Міністерства аграрної політики України. А за активну життєву позицію, участь у розбудові рідного краю обласна держадміністрація удостоїла фермера звання лауреата знака «За розвиток регіону». Кілька літ Олександр Грушка вдало поєднував приватне фермерування із посадою директора сільгосппідприємства «Карат-плюс». Обирався Олександр Федорович і депутатом районної ради. Одним словом, був господарем на землі, авторитетною людиною у рідному краї. А найголовніше — не залишався байдужим спостерігачем усього, що нині відбувається, відстоював селянську правду, власним прикладом доводив, що майбутнє українського села має бути за такими, як він.

А що тим часом коїлося і коїться у сільських районах і територіальних громадах Дніпропетровщини? За останні два-три роки супротив фермерському руху сягнув апогею. Такі явища, як рейдерські атаки на успішні господарства, викрадення та знищення вирощених ними урожаїв, залякування й тому подібне, набули загрозливо великих масштабів. В області, по суті, безкарно чинять свавілля перевертні та всіляка погань тутешнього походження, ще й простягли сюди свої щупальця й негідники з київських кабінетів влади, зокрема й ті, що прикриваються званням народного депутата. Куди не поткнись сьогодні, всюди фермерів намагаються усе нижче пригнути до землі, затоптати в ній. І ні для кого не секрет, що робиться це не просто за мовчазної згоди органів прокуратури, поліції, судової і державної виконавчої влади, а за їхньої участі і підтримки. Можновладці не цураються цинізму у крайніх його проявах!

Олександр Грушка не перший фермер, хто загинув від рук ворогів села. А розбійницький напад на нього — це вже шостий випадок у Криничанському районі тільки минулого 2018 року. Тортур зазнали фермери у Биковому, Преображенці, Чорноіванівці, тій же Божедарівці, Долинському. Олександра Грушку різали ножем, а його колегу з Малоолександрівки вбивали молотками. На третій день після трагедії у Криничанському районі жорстоко побили фермера Анатолія Костенка у селі Троїцьке Павлоградського району. Чоловіка, до речі, теж депутата районної ради, знайшли непритомним у власному будинку з перебитими кінцівками і тяжкою черепно-мозковою травмою. Медики обласної клінічної лікарні ім. Мечникова зараз борються за його життя так, як рятують вони щодня поранених на Донбасі бійців Українських збройних сил. Війна і тут, і там! Скільки покалічили, обікрали фермерів загалом в області — ніхто й сказати не може. І що правоохоронці уже вийшли на слід сучасних потвор — така інформація теж не надходить. Навіщо тоді така «реформована» поліція? Створюється враження, що вона стоїть не на сторожі інтересів та потреб селян, а забезпечує спокій, безкарність та бурхливі грошові потоки корумпованій верхівці.

Ще один район, де розправи над фермерами стали звичним явищем, — Верхньодніпровський. Тому голова тамтешньої фермерської асоціації Анатолій Лейко переконаний, що настав час фермерам озброюватися. Більше того, мати вогнепальну зброю при собі постійно — не тільки у житловому помешканні чи у господарських спорудах, а й на полі. Він закликає осібно, гуртами і сім’ями, селами і громадами готуватися до вправного і ефективного самозахисту. Колись узимку хлібороби зазвичай відвідували агронавчальні курси, щоб бути у всеозброєнні готовими до весняних польових робіт, а цієї зими «Фермерська самооборона» Дніпропетровщини ухвалила рішення провести серію навчань, як давати гідну і адекватну відсіч убивцям та грабіжникам.

Щоправда, дніпропетровська влада і місцеві органи Національної поліції разом із нею гучно заявили про своє нововведення: «забезпечити кожну об’єднану територіальну громаду офіцером поліції». Йдеться про те, щоби створені і майбутні ОТГ брали на роботу і утримували власних стражів правопорядку, котрі, як шерифи у багатьох країнах світу, боротимуться із правопорушеннями. Заперечень немає — ініціатива правильна і конче потрібна. Однак, зауважують обізнані люди, у неї є одна суттєва заковика: замислено так, що оплачуватимуть послуги офіцерів поліції територіальні громади, а оперативне керівництво ними здійснюватимуть… управління Нацполіції на місцях. Геть немає довір’я у селян до такого «хитрого» варіанта. Бо впевнені, що поліцейські управління одразу захочуть обернути найнятих громадами «офіцерів» на виконавців суто своїх команд і потреб. Тому громади вимагають, щоб шерифи обиралися жителями територій, були перед ними підзвітними, а працювали під керівництвом голів та депутатів ОТГ.

Погодьтеся, резонна вимога. Це буде справді реформа, а не її імітація. Звичайно, офіцери поліції не вирішать проблеми захисту фермерів, коріння якої тягнеться аж до київських пагорбів. Та з їхньою підтримкою аграріям стане хоч трохи спокійніше.