Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.

• На життєвих перехрестях

Привіт від Діда Мороза

Ганна Кліковка.

Запорізька область.

З РІЧНИМ звітом, схоже, Ярині доведеться впоратися самій. Вона глянула на стоси паперів на столі й усміхнулася. Ні, колеги старалися, кожен зробив свій шмат. Але у Романа — двійнята і величезний список закупок, який написала дружина. Він, вибачаючись, побіг перший. Зойка збиралася зустрічати Новий рік зі своїм хлопцем у нього вдома — щось на зразок оглядин і знайомства з батьками. Вона хвилювалась і вже кілька днів дивилася не на папери, а кудись повз них. Який сенс з такої працівниці? Лорчика на поїзд до батьків Ярина відпустила з легкою душею. Вона любила це дівча, яке нещодавно закінчило коледж і нагадувало Ярині її власні перші кроки в професії.

Тож вийшло, що колеги, не змовляючись, усі теки з паперами переклали на її стіл. Але Ярина любила свою роботу, свій відділ, тож без образ і нарікань перебирала на себе левову частку справ. Та й звикла вона до пізніх вечорів за робочим столом. Додому ніколи не поспішала, в порожній оселі її ніхто не чекав. Цього року, купивши нову квартиру і попрощавшись зі старими сусідами, Ярина взагалі опинилася, мов на безлюдному острові. Сама й Новий рік зустріне. Навіть без ялинки. Лісове деревце Ярина давно не прикрашала. Відтоді як розлучилися з Ярославом. Дивне у них було кохання. Зустрічі — прощання... Він любив відкривати їй нові міста, захоплено влаштовував для неї екскурсії. І… повертався додому. До дружини, сина. «Він краде твої золоті роки! — бідкалася мама, коли була ще жива й зрідка діставалася до доньки з далекого села. — Уже б дітей до школи час збирати…»

Ярина все розуміла, але ця людина-дощ, людина-вітер, людина-свято була їй дорога. Втім, розлучилися вони несподівано просто. Ярина чекала Славка на Новий рік, легко погодилася, що бій курантів зустрінуть удома, а тоді нічним потягом — у засніжені Карпати. Принесла ялинку, заходилася біля неї зі щасливим передчуттям свята. Адже Новий рік був улюбленим із дитинства. Вона і тато прикрашали ялинку, мама нанизувала голкою на шнурівку цукеркову гірлянду... На верхівку, біля зірки, тато вмощував велику ялинкову кульку. Вона була дивовижна — на червоному тлі білою стежиною, поміж сніжинок, мов живий, крокував Дід Мороз. Із великим лантухом за плечима. Яринка довгі роки, аж поки тата не стало, вірила, що казковий старий уночі приходить в їхню хату і витрушує дарунки з торби. «Це тобі привіт від Діда Мороза!» — казав кожного новорічного ранку батько, вказуючи доньці на ляльку чи іншу іграшку під ялинкою. І сміявся весело і щасливо.

Велику кульку з чарівним малюнком серед небагатьох речей з рідної домівки Ярина взяла у своє доросле життя. І щоразу, прикрашаючи ялинку, бодай невеличку, завжди на верхівку вмощувала свою чарівну кульку.

Коротке передноворічне щасливе чекання того разу обірвалося зовсім негадано. Щось забула купити до столу й вибігла на хвильку з домівки. А назустріч — двоє, чоловік несе маленьке деревце, а хлоп’я міцно тримає батька за руку і щось захоплено щебече. Враз щось обірвалося біля самого серця — це ж синок Славка зустріне Новий рік без батька.

Тоді Ярина не відчинила двері коханому, проплакавши й куранти, і світанок. До того ж, необачно зачепивши ялинку, не встигла підхопити батькову кульку, яка розлетілася на тисячі гострих друзок.

…Робота посувалася навдивовижу легко. Коли, впоравшись, Ярина вийшла на вулицю, її підхопила весела заметіль. Захотілося пробігтися, завернути на новорічний ярмарок. Ярина роздивлялася веселу торгівлю, аж раптом її гукнув чоловік, який розклав на стільчику якийсь хатній дріб’язок: «Візьміть новорічну іграшку. Їй багато років, вона здатна творити дива. Ви така гарна, що забирайте задарма». На долоню Ярині лягла новорічна кулька. Вона не була схожа на батькову — легка, прозора, але — о диво! — так само з торбою за плечима, крокував своєю відомою лише йому дорогою мальований Дід Мороз із лукавим поглядом добрих очей…

Усе раптом стало зовсім інакше! Ярина купила ялинку, яблук, цукерок і ще купувала всяку всячину, немов прокинулася після тривалого сну. Тож не дивно, що пляшка шампанського вислизнула з доверху набитої сумки біля самісінького ліфта, коли звідти раптово випірнув молодик. Він розгубився лише на мить, а потім весело вигукнув: «Це знак! Я не знав, як познайомитися з чарівною новою сусідкою. Зустрічаємо у вас!».

Дід Мороз тихенько усміхнувся, ховаючи у вуса свою маленьку таємницю…