• З літопису наших днів

Харків тримає оборону

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Увесь час, поки в Україні тривав воєнний стан, область готувалася до війни: проходила вишкіл бригада територіальної оборони, у метрополітені різні служби навчалися під землею рятувати населення від бомбардування. Адже від столиці Слобожанщини до кордону з Росією рукою подати.

_{Бригада}

ХАРКІВСЬКУ бригаду територіальної оборони створили минулого літа. Патріотично налаштовані чоловіки й до того тренувалися на полігонах, вивчали військову справу. Однак раніше все це було більше схоже на самодіяльність. Чільникам держави й депутатам знадобилося чотири роки війни, аби усвідомити, що небезпека сама собою не «розсмокчеться», й ухвалити відповідні рішення про тероборону.

Обласний воєнком полковник Юрій Калгушкін розповідає, що після оголошення воєнного стану у військкомати області з’явилося понад півтори тисячі військовозобов’язаних, а потрібно було 1138. Півтисячі резервістів першої черги, тобто тих, хто понюхав пороху на війні, відправили по військових частинах. Решту, «тиловиків», зібрали на навчання поблизу Харкова, за якихось 35 кілометрів до кордону з агресором. Це і є Харківська бригада тероборони. За три дні навчань, за словами облвоєнкома, в них побажало взяти участь близько 1800 чоловік, тоді як необхідно було на 600 із гаком резервістів менше.

_{Резервісти}

КОНТРАКТ на службу в резерві підписали різні люди. Наприклад, Леонід Онищенко, який працює в Українському фізико-технічному інституті (УФТІ), де вперше у світі було розщеплено атом. Фізик-ядерник був на Майдані у найтрагічніші для революції дні. Двоє з його групи — Герої Небесної сотні. Леонід бачив війну як волонтер, побував не один десяток разів на лінії фронту, під обстрілами. Однак більшість резервістів пороху не нюхали, чимало серед них таких, хто навіть в армії не служив. Комусь 30 років, комусь — 59. Записатися в резерв їх спонукав патріотизм.

Головному старшині бригади Михайлу Соколову випало повоювати у складі Нацгвардії, Збройних сил, Сил спецоперацій. Улітку 2014-го зачищав блокпости біля Слов’янська, захищав аеродром у Краматорську разом із нинішнім заступником командувача ССО полковником Кривоносом. Потім двічі ходив у складі групи в тил ворога.

На все життя запам’ятав той день — 30 серпня 2014 року. Дві з гаком доби вони добиралися до наших позицій, повертаючись із ворожого тилу. Їхня розвідгрупа викрала з полону чотирьох наших бійців і доправляла до своїх. Двоє були добряче побиті, але цілі. Одному чоловікові росіяни вирізали два «паски» шкіри на сідницях. Четвертий, неушкоджений на вигляд, ішов мовчки. А коли уздрів попереду мінне поле, кинувся бігти до нього. Довелося «відключити» чоловіка прикладом. Потім той, з котрого по-живому здерли шкіру, пояснив, що бідака хотів підірватися, бо в полоні його оскопили. Михайло тоді усвідомив, що таке «рускій мір», і вжахнувся.

— Я воюватиму з ними до кінця життя, — твердо каже, — але не заради помсти. Наша мета — вільна Україна. Задля неї я вчу хлопців виживати. Навчитися влучно стріляти набагато легше, аніж уміти вціліти.

_{Тактика і стратегія}

НА ОДНОДЕННИХ перевірочних зборах резервістам другої черги, приписаним до окремої бригади тероборони, було чого повчитися. Особливе захоплення викликав показовий бій, у якому взяли участь танкове відділення Інституту танкових військ і механізоване відділення, що прикривало підрозділи медичного та технічного забезпечення. Досвідчені офіцери навчали резервістів, як діяти в бою, надавати допомогу пораненим, розпізнавати вибухові пристрої. Окрім того, резервісти пройшли обкатку танками. Це коли лежиш в окопчику, а над тобою, ляскаючи гусеницями, їде танк вагою півсотні тонн.

— Хтось відпрацьовував навички, комусь просто потрібно було згадати те, що він опанував в армії й призабув. Дехто просто вперше проїхався на броні, — розповідає старшина роти резервістів Олексій Сасько.

Михайло Соколов налаштований критично.

— Подібні навчання з технікою, стрільбами, максимально наближені до реальних умов, мають проходити не вряди-годи, а щотижня, — певен колишній спецпризначенець. — Тоді це буде не для галочки. Ми ж за увесь час, поки існує бригада, якщо вистріляли по 20 патронів кожен, то й добре. Я коли в ССО воював, то задля тренувань по два-три «цинки» патронів вистрілювали. Щоб до автоматизму…

За його словами, окрім автоматів, іншої зброї поки що не торкалися. Треба, каже, також учити бійців кидати гранати, вести бій із диверсантами, знешкоджувати їх… Показувати все це мають професіонали, які не з розповідей знають про війну. Аби, коли ворог піде в наступ, дати йому гідну відсіч. На його думку, бригада тероборони поки що до цього не готова, але старається.

На фото автора: навчання бригади тероборони.