Архів
П’ятниця,
23 листопада 2018 року

№ 90 (19637)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарНаша пошта
  • За рубежем
Таки пішли на поступки

ПОЛЬЩА. Сейм схвалив поправки до закону про Верховний суд, яких вимагав ЄС.

Докладніше...
Доживемо до 25 листопада

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Прем’єр-міністр оголосила про намір 25 листопада підписати угоду з країнами Євросоюзу щодо Brexit.

Докладніше...
Дозволили стріляти на ураження

США. Білий дім дозволив Пентагону застосовувати летальну зброю на кордоні з Мексикою.

Докладніше...
Дали довічне

ТУРЕЧЧИНА. Суд Анкари виніс довічні вироки 74 особам, яких звинуватили у спробі державного перевороту.

Докладніше...
Торговельний демарш

КОСОВО запровадило тариф у 100% на імпорт товарів із Сербії та Боснії.

Докладніше...
Новий політичний акцент

ФІНЛЯНДІЯ починає піврічне головування у Раді Європи.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Відлуння

Людяність у нелюдяний час

Олена БЕГМА.

Хто допомагав селянам вижити в часи Голодомору 1932-33? Про це йдеться в книзі «Людяність у нелюдяний час», друге видання якої побачило світ у переддень 85-х роковин геноциду українського народу.

У ТІ страшні для українського народу роки траплялися люди, які намагалися рятувати найбільш нужденних. Серед них були представники різних соціальних прошарків населення. Це голови колгоспів та сільрад, директори підприємств і шкіл. Опинившись між ковадлом голоду та молотом репресій, багато хто з них тоді зробив усе можливе задля порятунку односельців, нерідко ризикуючи власним життям чи свободою. Адже часто наслідки такої допомоги ставали фатальними для цих людей.

Ось свідчення Марії Павлівни Сердешної, 1920 р. н., с. Петровосолониха Миколаївського району Миколаївської області. «У 1932 році головою колгоспу був Кабанюк Василь Харитонович. Саме завдяки йому багато людей вижило. Коли почався Голодомор, він, ризикуючи бути розстріляним, приховав зерно у надійному сховищі. Налаштував кухню, а кухаркою була Курило Марфа. З передробленої пшениці та кукурудзи варили кашу — «шліхту». Гарячу «шліхту» розливали у форми, давали їй захолонути. Потім різали на шматки і роздавали сім’ям. Чутка рознеслася дуже швидко по сусідніх селах. І звідти почали приходити голодні, яким голова колгоспу теж допомагав».

Жертовність нерідко виявляли і сільські вчителі, лікарі, священики і просто звичайні сільські жінки. Самі опухлі від голоду, вони часом відривали останні крихти від себе і наділяли ними інших.

Свідчення Леоніди Фомівни Ліповської, 1928 р. н., с. Борсуки Балтського району Одеської області. «Забрали у нас все. Не було шо їсти... Багато людей ховали в одну яму. В селі жив батюшка Микита Морозовський з матушкою Палагною і дочкою Ларисою. Все, шо давали на церкву, він роздавав людям, які голодували. Самі вони померли від голоду. Страшна смерть. Кожного року я навідуюсь до їх могил».

Чимало у книжці розповідей про родини, у господарствах яких були корови. Молоком вони ділились із опухлими від голоду сусідами. Траплялось, бездітне подружжя брало до себе сиріт чи дітей із багатодітних сімей, у яких уже не було чого їсти. Кожна така історія надзвичайна...

Зокрема, вражає розповідь про Феодору Іванівну Тафрову із Запорізької області.

Ця заміжня жінка не мала власних дітей і рятувала чужих. Однією з них була Янчева Надія Кирилівна, 1926 р. н. з с. Петрівки Приморського району Запорізької області. «Ми вижили завдяки тітці Феодорі. Моя мама тоді почала пухнути. Піднятися сама з ліжка не могла, лише по мотузці, зав’язаній на ліжку. А ми голодні. Почали ходити до чужих людей та просити хоч якоїсь їжі. А у них самих нічого нема. Тітка Феодора нас завела до себе, дала хлібця трохи, молочка, якесь зерно та сказала: «Приходьте до мене, коли дуже-дуже буде тяжко». Так ми до неї й бігали. Люди казали, що вона сама голодує, але дітям завжди щось дасть. Врятувала вона не одне життя, а сама вмерла. Завдяки тітці Феодорі ми і матір підняли. Так разом і вижили. Коли по селу чутка пройшла, що тітка Феодора вмерла, то до неї прийшли прощатися діти, яких вона рятувала. Низький уклін їй».

Співробітники Українського інституту національної пам’яті закликали українців і надалі надсилати їм історії про подібні вчинки. «Наші знання про Голодомор — це не лише усвідомлення жахіть тих років. Вони неодмінно включають і знання про стратегії виживання, і знання про спротив, і знання про людську доброту. Це цементує дух нації», — так сказав заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Досі без помітних зрушень
Читати
Знайшли заміну
Читати
Невтішна демографія
Читати
Пенсії доставлятимуть
Читати
Без візи — до екзотичного краю
Читати
Готуймося до свят
Читати
Держдопомога на вибір
Читати
Сезон закінчено
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове