Архів
П’ятниця,
9 листопада 2018 року

№ 86 (19633)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Такий крихкий мир

ФРАНЦІЯ ініціювала в Європарламенті створення армії ЄС.

Докладніше...
Норовливий президент

МОЛДОВА. За відмову підписати низку законів президента намагаються притягнути до відповідальності.

Докладніше...
Утримали деякі позиції

У США відбулися проміжні вибори до конгресу.

Докладніше...
Священики вже не держслужбовці

ГРЕЦІЯ. Влада припиняє платити зарплату священикам від імені держави.

Докладніше...
Насильство у відповідь на насильство

КАМЕРУН. Звільнено з полону 79 дітей, викрадених в англомовному північно-західному регіоні.

Докладніше...
Усім мостам міст

У КИТАЇ відкрили для регулярного руху найдовший у світі морський міст.

Докладніше...
Шантаж по-північнокорейськи

ПІВНІЧНА КОРЕЯ виступила з погрозами відновити ядерну програму.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Пам’ять

Майстриня вогнистого слова

Володимир БУРБАН.

По сороковинах поминаємо «незлим тихим словом» Неонілу Валеріївну Крюкову — народну артистку України, лауреата Шевченківської премії, Героя України.

Звитяги наші, муки і руїни

безсмертні будуть у її словах,

Вона ж була як голос України,

що клекотів у наших корогвах.

ЦІ РЯДКИ з історичного роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» можна адресувати майстрині вогнистого слова Неонілі Крюковій, духовній посестрі легендарної української піснетворки. Саме вона разом зі співачкою Галиною Менкуш у застійному 1981 році репрезентувала моновиставу «Маруся Чурай». На той час геніальний твір Ліни Костенко був табуйований владою. Хоча чиновники від культури і загнали дійство у робітничий клуб, у Києві воно справило враження удару грому в глухому лісі.

Подією стала й інсценізація за романом Олеся Гончара «Собор», що теж був заборонений.

Тема України, її національного відродження — серцевинна, провідна у творчості майстрині. Актриса не піддалась ідеологічному гіпнозу, не стала голосником провладної політичної сили. Ніколи не забивалась у затишні міщанські шпарини, весь час перебувала у вирі життя. Була серед перших митців, які виступали в Чорнобилі перед ліквідаторами наслідків катастрофи.

А коли сталася Революція на граніті, Ніла Крюкова стала поруч протестуючого студентства.

І лише тривіальний випадок — падіння з гойдалки і травма хребта — вибив її з активної сценічної діяльності. Та навіть прикута до інвалідного візка вона знайшла в собі сили виступити 23 серпня 2008 року на сцені Київської філармонії з останнім творчим звітом.

Що ж хотіла сказати і сказала Ніла Крюкова?

Її ораторсько-декламаційний репертуар неймовірно багатий і різноманітний: твори Малишка і Сосюри, Тичини і Довженка, Вінграновського і Драча, Пав-личка і Олійника. Завжди кохалась у поезіях Кобзаря. У супроводі Капели бандуристів України виконувала літературно-музичну композицію «Наша душа, наша пісня не вмре, не загине».

У пам’ятку її «Вечір української новели» за творами В. Симоненка і Г. Тютюнника. З Григорем Тютюнником їх поєднувала ніжна і щира дружба. Григір Михайлович вважав, що ніхто краще за Нілу не читав його творів.

А починала Неоніла Крюкова з гумористичного жанру, присвятивши йому цикл за творами С. Руданського, І. Нечуя-Левицького, С. Васильченка, О. Ковіньки, С. Олійника, П. Глазового, Є. Дударя та інших. Вона свідомо уникала так званого «сміхачества», чим нерідко зловживали деякі колеги-декламатори. Не терпіла тих, хто «дразніл хохла», бо понад усе шанувала природний український гумор — «усмішку у вуса».

Олесь Гончар вважав, що Ніла Крюкова відкрила нову сторінку в художньому читанні, подолавши сентиментальність, натужність, принісши на сцену природність, емоційність, правдиві інтонації й глибину душі.

Маючи вроджений дар оповідачки, Ніла Крюкова огранювала свій талант в Олександрійському училищі культури, Київському інституті театрального мистецтва ім. Івана Карпенко-Карого. Сходинки до високої майстерності долала у Полтавському музично-драматичному театрі ім. М. Гоголя, літературному театрі «Слово» при Спілці письменників України. 1975 року стала артисткою Національної філармонії України.

Любила село, свою рідну Попівку Онуфріївського району на Кіровоградщині. Напівсирітка при матері-красуні брала участь у весільних і обрядових дійствах, вчилася слову і добру. Згодом не уникала зустрічей із сільським глядачем-слухачем. З усміхом згадувала, як після одного з виступів до неї підійшла молодичка і сказала: «Ви ж у нас безплатна, то я для вас гарного півника зарізала, візьміть, не обезсудьте…»

Як і її улюблена поетеса Ліна Костенко, мала вдачу сміливу, сказати б, по-козацьки відважну (згадується давня примовка: «був один козак, та й той дівка»).

У відведені їй 75 літ умістилося життя многотрудне й праведне, сповнене борні, болісних поразок і світлих перемог.

Коли гаснуть свічки і падає завіса життя, настає час звіту перед Усевишнім. Дароване ним Неонілі Валеріївні Крюковій слово, пущене межи люди, завжди відлунюватиме в українському народі вдячною пам’яттю.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Поштовиків перевірять
Читати
В ногу з африканськими злиднями
Читати
Сучасне середньовіччя
Читати
Збитки на мільярд
Читати
Допомагають камери
Читати
Вшанували пам’ять жертв Голодомору
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове