П’ятниця, 12 жовтня 2018 року № 79 (19626)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19626/print.php?n=40351

  • Не хлібом єдиним

Сільський дендропарк у посушливому степу

Василь ПІДДУБНЯК.

Херсонська область.

На фото автора: оаза на колишній сільській незайманщині.

У день, коли увесь православний християнський світ відзначав день пам’яті Святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії, жителі степової Тавричанки, відклавши осінні домашні клопоти, гуртами і поодинці йшли у центр села. Бо свято! І не одне. Там, де колись гуляли вільні вітри, відтепер даруватиме людям красу диво дивне для посушливого степу — розкішний парк.

У ХРАМІ Святого Василія Великого тавричанці згадували і молилися за свою Берегиню, багатолітнього керівника ДП ДГ «Асканійське», яке є базовим господарством Центру наукового забезпечення АПВ Херсонщини, Віру Найдьонову.

Герой України, почесний академік Національної академії аграрних наук, Віра Опанасівна понад три десятки років очолювала господарство, вивела його із напівзруйнованого стану у зразкове. Хоча після навали «прискорених реформ» зробити це на селі було непросто. Бо ж саме тут, у посушливому степу, зареєстрована рекордна для Північного Причорномор’я спека. Мудра і мужня жінка кинула виклик руїнним процесам на селі і в природі. Кинула і перемогла!

У послужному списку Героїні не лише доглянуті поля, потужний загін сучасної сільськогосподарської техніки, насіннєвий завод чи стадіон, а й сільський храм, у якому вона при своєму високому статусі була церковним старостою, на території якого і упокоїлася.

…На зустрічі із Берегинею степу у березні 2015-го (відчувалося, що ця легендарна і багатостраждальна жінка вже боролася із важкою хворобою) Віра Опанасівна поділилася із задумом: «Хочемо створити у Тавричанці свій дендропарк. Такий, щоби був схожий на знамениту «Асканію-Нову». Бо ж хіба ми гірші від тих Фальц-Фейнів? — запитала і продовжила посвячувати у свій задум, утілений поки що на папері: — Тільки сам проект парку обійшовся нам кілька сотень тисяч гривень. Попереду — великий обсяг роботи. Але майбутня альтернатива «Асканії-Нові» того варта. Це буде ще одна оаза у нашому посушливому степу! Виросте березовий гай… З’являться малі архітектурні форми — садові лавочки, ажурні світильники, маленькі піднавісики…»

Створення на незайманій, вважай, землі паркової зони виявилося останнім (і єдиним у її житті) проектом, який Віра Опанасівна не здійснила — не встигла…

Та була переконана, що дендропарк у Тавричанці буде.

І от він, цей рукотворний Храм природи, перед нами — у всій своїй красі і величі. До нього долинають церковні дзвони, під перегук яких директор ДП ДГ «Асканійське» Віктор Найдьонов та керівник Миколаївського садового центру Михайло Білан перерізають жовто-блакитну стрічку.

І тут же гомінка людська ріка потекла до білосніжного фонтана на упорядкованій парковій галявині.

Світлою вистражданою мрією Берегині села називають свій уже дендропарк тавричанці, присвоївши йому ім’я Героя України В. О. Найдьонової.

На церемонії відкриття парку всі, хто взяв слово, говорили про те, як багато добрих справ може зробити одна Людина, котра піклується не про власну кишеню, не лише про родинне благополуччя, а й про те, щоб залишити добрий слід на землі. Землі батьків, землі дітей.

— Тавричанку завжди вважали оазою у цих посушливих степах Херсонщини. Тепер у цій оазі з’явилася справжня перлина — парк, — розмірковує, відкриваючи урочистості, син Віри Опанасівни, котрий перейняв материну естафету, Віктор Найдьонов. — Ми довгі три роки йшли до цієї події. Це був останній великий проект покійної Віри Опанасівни, який вона, на жаль, не встигла завершити і побачити. Але ми з нашим колективом за підтримки Національної академії аграрних наук України спромоглися завершити задумане і нарешті відкрити цей парк. Чому символічне це відкриття, ви, мабуть, усі знаєте: п’ятого серпня цього року Вірі Опанасівні виповнилося б 70 років. У цей день вона завжди їхала у монастир помолитися. А 30 вересня — у день Віри, Надії, Любові — завжди чекала і зустрічала гостей. Тому символічно, що саме в цей день ми відкриваємо парк.

Віктор Григорович зауважує, що на створення оазису у степу витрачено багато коштів і людської праці. Скільки — не так і важливо. Важливо те, що і там, нагорі, при владі, не всі зачерствіли серцем і збідніли душею.

— Це пам’ятка і про тих людей, які тут працювали. Понад 90 відсотків приживлюваності дерев і кущів у парку — дуже високий показник для нашого посушливого степу. І ви знаєте, що якщо садити дерева з любов’ю, то вони віддячать тим же. Ще раз вітаю вас зі святом і бажаю, щоб цей парк приносив кожному задоволення, а ви його цінували і берегли, адже висаджений він не на 10 і навіть 100 років, а на століття!

Директор Інституту зрошуваного землеробства НААН, член-кореспондент академії Раїса Вожегова наголосила:

— Я щиро рада тому, що ви змогли втілити ідею і мрію Віри Опанасівни. Тавричанка, мабуть, єдине в Україні село, яке має такий унікальний парк. Унікальний він тому, що тут зібрана воістину унікальна колекція дерев, кущів і трав. Парк — це не єдине грандіозне досягнення тавричанців, адже дослідне господарство «Асканійське» — серед найкращих в Україні. І я хочу, щоб усі традиції, започатковані Вірою Опанасівною, жили і розвивалися.

— Ми дуже пишаємося тим, що нам разом із вами вдалося те, що планувалося, — каже, звертаючись до тавричанців, керівник Миколаївського садового центру Михайло Білан. — Я добре пам’ятаю той день, коли ми з Вірою Опанасівною обговорювали проект парку, в якому ви зараз перебуваєте. Цей парк є унікальним. Унікальним тому, що Херсонська область, як і сусідні Миколаївська і Одеська, — це зона ризикованого землеробства. Нині початок жовтня, а ви подивіться, який вигляд має цей парк, яка краса навколо! Ми доклали зусиль, щоб тут будь-якої пори року було красиво. Бережіть цей парк!

Голова обкому профспілок працівників АПК Наталя Харєва, схвильовано подякувавши селянам за благородну справу, подарувала для поповнення колекції дендропарку смеречину. Дасть Бог і це мініатюрне деревце приживеться на цій благословенній землі.

— Збулася ще одна мрія Віри Опанасівни, котра щиро любила своє село, хотіла бачити його затишним і квітучим, — зазначає голова Тавричанської об’єднаної територіальної громади Юрій Гречка. — «Наші люди роблять красу!» — казала вона. Від ідеї створення парку до його сьогоднішнього відкриття докладено багато зусиль нашими небайдужими односельцями і робітниками господарства. Мені приємно щодня, проходячи повз парк, бачити результат спільної роботи, а також людей, що долучилися до благородної справи. Радіє серце від того, що неймовірної сили духу жінка жила серед нас і запалювала нас, залишивши по собі не тільки добру згадку, а й цей прекрасний парк.

Дендропарк імені Героя України В. О. Най­дьонової — це справжній витвір садово-паркового мистецтва, зразок сучасного ландшафтного дизайну. Тут прижилося більш як 160 видів декоративних рослин та п’ять тисяч саджанців дерев та кущів, що прибули у степові прерії звідусіль, а також із-за кордону. Очей не відірвати від цього дива! Поріднилися в українському степу стрункі кипариси, ялівець, похилі верби, плакучі берези, слива з кольоровим листям…

Чимало у новоствореному парку і екзотичних рослин. Скажімо, ось верба Матсудана, яка змінює колір листя залежно від пори року. Реліктове дерево гінкго білоба прибуло у Таврію з епохи динозаврів. Надзвичайне за своєю красою тюльпанове дерево. А от уродженець Каліфорнії калоцедрус — річковий кедр, який можна побачити хіба що у Нікітському ботанічному саду… А між екзотичними деревами, кущами, травами — античні скульптури, які вдало доповнюють унікальну колекцію, олюднюючи її.

Одними із перших відвідувачів дендропарку стали учні місцевої школи, які проводять тут уроки природознавства.

Відтепер зелена оаза у центрі села стане місцем масового відпочинку жителів віддаленого степового села, класом просто неба для школярів, своєрідною візитівкою для всієї Тавричанки. Села, звідки до всесвітньо відомого біосферного заповідника «Асканія-Нова» ім. Ф. Е. Фальц-Фейна менш, ніж півтора десятка кілометрів. Лише різниця у віці солідна — рівно 110 років. Попри вікову відстань парки ріднить одне: їх створили великі, передовсім душею, люди, німець і українка, для котрих Україна — щось значно більше, ніж просто земля.