• Втрата

Не стало найстарішого Майстра слова

Редакція газети
«Сільські вісті».

СУМНА звістка облетіла Україну: за тиждень до свого 95-річчя пішов у засвіти відомий прозаїк, публіцист, кінематографіст, лауреат Шевченківської премії Олександр Олександрович Сизоненко.

Народився майбутній класик новітньої української літератури 20 вересня 1923 року в селі Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області, в селянській родині. Учасник Великої Вітчизняної війни. Після війни працював робітником на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві, у відділі пропаганди й агітації обкому партії, в редакції «Блокнота агітатора». Без відриву від виробництва здобув вищу освіту, закінчивши в 1955 році літературний факультет Миколаївського педагогічного інституту.

1949 року журнал «Вітчизна» надрукував перше оповідання молодого прозаїка із Миколаєва «Весна», а в 1951 році вийшла перша збірка оповідань «Рідні вогні». 1962 року Олександр Сизоненко переїхав до Києва. Працював у сценарному відділі Київської кіностудії ім. О. Довженка, пізніше був на творчій роботі.

Автор збірок оповідань «Рідні вогні» (1951), «Рідні краї» (1955), «Далекі гудки» (1957), «В батьківському краю» (1959); нарису «Де народжуються кораблі» (1959); книжок повістей та оповідань «Для чого живеш на світі» (1961), «Жду тебя на островах» (1963), «На Веселому Роздолі» (1956), «Зорі падають в серпні» (1957), «Пауль, Петер, Йоганн…» (1967), «Підняті обрії» (1971), «Хліб з рідного поля» (1978), «Сьомий пагорб» (1981); романів «Корабели» (1960), «Білі хмари» (1965), «Хто твій друг» (1972), «Мить і вічність» (1986), «Далекий Бейкуш» (1990), «Не вбиваймо своїх пророків. Книга талантів» (2003). Більшість творів перекладено російською мовою.

Письменник був нагороджений орденами Вітчизняної війни першого ступеня і Трудового Червоного Прапора, медалями «За відвагу» і «За взяття Берліна», Державною премією імені Т. Г. Шевченка (1984) за роман-трилогію «Степ», «Була осінь», «Мета», а також літературними преміями імені І. С. Нечуя-Левицького та Юрія Яновського.

Скупий на похвалу письменник Павло Загребельний найбільш точно відзначив особливості стилю письменника-фронтовика: «Проза Сизоненка має особливу тональність. Сизоненко не любить багато вигадувати, любить писати з натури. Усі його герої — це майже не вигадані люди. Залюбленість у рідні місця, рідних людей створює особливий стиль, сповідницький характер його розповідей. Сизоненко стоїть на шляху до великого таємничого процесу, коли художній твір зливається з дійсністю».

Висловлюємо співчуття рідним і близьким покійного, усім, хто знав Олександра Олександровича — мужнього, принципового і талановитого українця.